Вільне життя

Плач дощів на порозі квітня

Лілія Костишин. Богдан Мельничук. Блискавка на голе гілля: повість. – Тернопіль: Видавництво «Навчальна книга – Богдан», 2017. – 96 с.

Повість творчого тандему письменників Лілії Костишин і Богдана Мельничука «Блискавка на голе гілля» створена на основі мандрівного сюжету, що розповідає про правдиве щиросердне кохання юнака і дівчини з двох ворогуючих сімей; літературні обробки цього сюжету відомі ще з творів античних, італійських, французьких, англійських авторів, зокрема Вільяма Шекспіра.

За жанром це — трагедія, котра зображує вкрай гострий конфлікт поколінь батьків і дітей, що закінчується загибеллю молодих героїв — Арсена й Віки. Це фатальне протистояння, зазвичай, має філософськи-містичне начиння, бо ж актуальне на всі часи. Щоправда, у love story, що нам розповіли наші краяни, на долю героїв впливає вже не фатум, а реальні житейські обставини сьогодення ХХІ століття.

Ще багато століть тому Аристотель визначив трагедію як важливу і завершену дію, що викликає жах, співчуття й світло очищення — катарсис. У творі наших краян є всі ознаки  цього жанру: ворогуючі родини, ворожнеча й суперечки між батьками і дітьми за право самостійно вирішувати свою долю, і плата молодих власним життям за це право.

Сторінки тексту, де автори розповідають про те, як батьків наздоганяє звістка про загибель їхніх дітей, найтрагічніші у творі, адже, без перебільшення, кожне слово, кожна емоція, розпач і усвідомлення кари боляче вдаряють по нервах читача: «Сліпе серце — найстрашніше зло… Скажи цій матері щось!.. Вона напекла своїй дитині смаколиків і чекатиме її до вечері… Скажи щось, нелюде! — кричала несамовито. — Скажи, що відібрав у цієї жінки найдорожче!»; «Матір, усвідомивши те, що сталося, упала перед ними навколішки. Мовби вони могли змінити непоправне. Зачепила ненавмисне кошичок із палапундиками — і вони розсипалися, занурюючись рум’яними боками у килимовий ворс, притрушуючи його ванільною пудрою. З білих «конвертиків» тіста визирали темними оченятами чорниці».

Головна героїня повісті пише поезії, як згодом виявилося — пророчі. В одному з віршів вона передає відчуття чогось непоправного, що вкоротить її життя: «Печально так і так тривожно-слізно, / І моторошно-терпко на душі. / А що, як на самім порозі квітня / Заплачуть по мені рясні дощі?». Так, власне, й сталося — вона гине від рук кілера, якого наймає осатанілий від люті батько її коханого.  Звістка про загибель Віки стала для Арсена рівнозначна смерті.

Наші закохані — це персонажі, котрі несуть, очевидно, найважливіше смислове навантаження у повісті. Вони справедливі й чесні у ставленні до інших, насамперед до найближчих рідних — своїх батьків. Кожен зі свого боку  робить спроби припинити ворожнечу, але це їм вдається лише ціною своїх життів. Образи молодих закоханих можна вважати узагальненими символами вічного, щирого та самовідданого кохання: «Присягаю любити тебе аж до смерті, померти з тобою одного дня і зацвісти на твоїй могилі… Хлопець дістав зі свого наплічника ромашку і простягнув її Віці. Відтак продовжив уже без пафосу, серйозно: — …зацвісти ромашкою. Обіцяю зробити тебе найщасливішою жінкою в галактиці…».

 Як бачимо, творча лабораторія наших авторів багата на символіку, на експресивну образність — вони максималісти у використанні художніх засобів. Можливо, саме цими творчими засадами й обумовлений деякий надмір пафосних барв у  змалюванні психологічних портретів персонажів, мотивації їхніх дій та дещо однолінійний характер супутніх деталей. Хоча це спостереження більше стосується прозового тексту, поетичних вкраплень воно майже не стосується та, власне, судіть самі: «Потанцюймо! Просто посеред вулиці. / Он скрипку голубить смичком посивілий скрипаль. / У нього на грудях два сонячних зайчики чубляться, / І хтось йому кинув конвалії у футляр. / Потанцюймо! Хто дивакам здивується? / У Всесвіті всьому немає для нас табу. / Я навіть щокою тобі до плеча притулюся — / І твій поцілунок на музику покладу».

А ще повість свідчить про гуманістичне світобачення наших авторів, яке містить ідею свободи вибору особистості, її право самостійно будувати своє життя. Тому вони не поділяють меркантильних поглядів батьків головного героя оженити сина з нареченою їхнього штибу життя. Звідси виникає друга важлива соціальна проблема в творі, адже непокора молодих людей віддзеркалює ломку сімейних цінностей і традиційних принципів виховання. Але, увага, парадоксальність заявленої теми саме у ствердженні головної ідеї твору — моральної: тільки кохання, навіть наперекір батькам, є основою гармонійного шлюбу.

Якщо братися до літературознавчого аналізу, то для повісті притаманна фабульна побудова з потрібними для цього атрибутами — зав’язкою, розвитком дії, кульмінацією і трагічним фіналом. В основі лексики — синтетичний художній мікст, де активну роль грають поезійні ліричні вставки, що збагачують символічну суть зображуваних подій та створюють необхідне  враження багатобарвного колориту.

У повісті звучить ключове питання: «…скільки зараз коштує підлість». І відповідь письменників Лілії Костишин і Богдана Мельничука точна й безкомпромісна:  ціна їй — смерть! Це дозволяє мені зробити головний висновок: вмираючи, герої повісті «Блискавка на голе гілля» зробили своє кохання безсмертним. Як, власне, і їхні славетні літературні прототипи — Ромео та Джульєтта.

«А тим часом десь у паралельному до нашого світі Арсен саме вхопив Віку в обійми. Обом було просто і легко. Обоє почувалися так, наче уже проростають ромашками».

Тетяна ДІГАЙ.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини