Нещодавно на українські кіноекрани вийшов документальний фільм нашого земляка Івана Яснія та Леоніда Кантора «Міф» — про унікального співака Василя Сліпака, який покинув Паризьку оперу і поїхав на Донбас захищати Україну. На афішах фільму виписано ще болюче запитання: «За що загинув Василь Сліпак?»
Під час всеукраїнського туру допрем’єрного показу кінострічки у Тернополі її репрезентували брат Василя Орест Сліпак, один з її режисерів Іван Ясній та інші члени знімальної групи. Як зазначав на прес-конференції Іван Ясній, до загибелі Василя ми про нього нічого не знали. Тож матеріали, як і кошти на зйомки, збирали по всьому світу. Самі зйомки проходили у Львові, в Парижі і на фронті. «Фільм досить сучасний, з добрим підбором музики. Спочатку він веселий, потім до нього додається щем, а відтак і біль. Це наш вклад, наша зброя у боротьбі з агресором», — мовив режисер-постановник.
Орест Сліпак, дуже схожий на брата, згадував, що коріння батькового роду в Тернополі, що він десять років прожив у нашому місті, закінчував Тернопільську медичну академію. Тут багато родини. Він давно мріяв приїхати сюди, але не думав, що це станеться в такий спосіб. Що ж до фільму, то Орест Сліпак відзначив високий професіоналізм його творців, хоч зйомки були непростими. Скажімо, у фільмі немає їхніх батьків. Хоч уже минуло півтора року після смерті Василя, вони ще плачуть, хворіють, для них це величезна трагедія. А в нас немає таких служб, щоб допомагали у подібних випадках. Говорив Орест Сліпак і гіркі слова: «Усі вже звикли до того, що чи не кожного дня гинуть бійці на фронті. Наша влада навчилася хоронити цих людей, а вони продовжують гинути. Мала б уже появитися партія миру, щоб врешті-решт припинити цю війну».
О. Сліпак розповів журналістам про долю свого молодшого брата: він довго не міг говорити, а коли заговорив, то одразу заспівав. Співав, співав, і батьки його «засунули» в «Дударик» (дитячу хорову капелу). Два роки вступав у консерваторію. У Львівську не взяли, бо не знали, що робити з таким голосом, який був у Василя (контрабас). У Київську прийняли, його взяла під опіку Марія Байко. Якось Василь взяв участь у конкурсі вокалістів у Франції і завоював два Гран-прі. А невдовзі його запросили в Паризьку оперу. Так у 23 роки він став солістом Grand Operu і був наймолодшим у її складі.
Фільм дає можливість почути голос Василя Сліпака, а також розповіді його українських та французьких наставників, паризьких друзів, яким він був, чим жив і захоплювався. Цей дивовижний хлопець найбільше любив арію Мефістофеля, а тому обрав собі позивний «Міф». Його життя видається суцільним святом, мрією багатьох: сяючий Париж, виступи на перших сценах світу, відпочинок на найкращих курортах, щирі друзі, закохані жінки… І все це він раптом змінює на збиті в кутку бліндажа фронтові нари й щоденний ризик отримати ворожу кулю. Такий учинок важко збагнути з позиції нашого щоденного мислення. Ми звикли до іншого: від війни тікають, ховаються, її воліють не бачити і не перейматися тим, що відбувається на Донбасі. А тут… «Нам хотілося, щоб цей фільм подивилися ті люди, які стоять осторонь цих подій. Може, це їх змінить», — мовив Орест Сліпак.
Василь не одразу пішов на фронт. Спочатку займався волонтерством. Влаштовував благодійні концерти, а на зібрані кошти закуповував необхідні речі для українських бійців. Проводив марші вулицями Парижа і виголошував у гучномовець, для чого вони збирають кошти. А потім відсилав в Україну цілі фури амуніції та провізії. В якийсь момент йому здалося, що цього замало. Тож зібрався і поїхав на передову. Фронтові реалії, вочевидь, дуже змінили хлопця. Він ще повернеться в Париж, вийде на сцену, але то буде вже інший Василь, не той веселий і безтурботний, яким знали його раніше. Й одного дня він знову поїде на фронт. Друзі розповідають, що цього разу був сумним, напевно, відчував, що більше не повернеться. Але то був його вибір, як твердив українським журналістам. Співак не вважав себе героєм. Дивувався, що «половина країни живе у війні, а друга — взагалі абстрагована від неї… В ідеалі ми цю біду мали б вирішувати всі разом, але на практиці це не так». І ще одна думка Василя: «Насправді ми народилися два роки тому. І тепер наше завдання перемогти у цій війні і вистояти». Його убили в бою під селищем Луганським Донецької області наприкінці червня 2016-го.
«За що загинув Василь Сліпак? Ми даємо відповідь на це і водночас ставимо це питання перед глядачем», — розповідав Іван Ясній. У фільмі один з викладачів співака стверджує, що то була марна жертва. З таким талантом треба було служити мистецтву, а не воювати. Натомість єпископ Борис Гудзяк іншої думки: жертва ця немарна, бо віддав він життя за свій народ, за те, щоб ворог не топтав рідну землю.
Творці фільму прагнуть тепер провести світовий тур презентації «Міфу», щоб показати, що насправді відбувається на сході України і за що гинуть такі світлі, чисті й талановиті українці, як Василь Сліпак. Подумалось: Москва цього фільму ніколи не покаже. Адже у багатьох тоді може виникнути питання, якщо цей співак — «бандерівець» і «фашист» (а саме від них, за твердженням російської пропаганди, Москва захищає російськомовних жителів Донбасу), то хто ж тоді ті, хто стріляв у нього і в таких, як він?
Поки «Міф» ще показують у Тернополі, подивіться його. Такі люди, як Василь Сліпак викликають не лише подив і захоплення, а й змушують до переосмислення своїх поглядів, учинків, спонукають цінувати кожен день нашого життя й усвідомлювати, що за нього віддані інші життя, нерідко людей талановитіших за нас.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел