На різноманітних оказіях фотокореспондента «Вільного життя плюс» Василя Бурму завжди виділяє імідж джентльмена — блискучі черевики, стильно підібрані сорочка, піджак, краватка. Особливо вражають краватки Василя Олександровича — оригінальними малюнками, візерунками, кольорами. Яким же було моє здивування, коли я дізналася, що їх у нього ціла колекція, понад сто.
Перша, уже раритетна краватка з’явилася у Василя Олександровича в студентські роки, коли навчався на журналістиці Львівського університету. Тоді в моду ввійшли краватки чимось схожі на мотузяний зашморг на шиї. У світі моди їх називають боло, або ковбойськими. Вони віддалено нагадують те, що колись носили американські індіанці. Неофіційним винахідником боло вважають ювеліра із Арізони (США) Віктора Кедастрафа, який наприкінці 1940-х придумав і запатентував цю модель.
— Ми всі тоді прийшли з армії, «из бедного невежества былого», і мені так хотілося мати таку краватку. Я виховувався на класичній літературі, читав Пушкіна, Байрона, Лермонтова. І мене тягло до чогось незвичного, кращого і вищого, — пригадує Василь Бурма. — Цю краватку привіз однокурсник із Пітера.
Ось так Василь Олександрович і обзавівся стильним аксесуаром — чорною мотузкою, скріпленою декоративним рухомим затискачем із написом «Ленинград».
У 70-х роках минулого століття боло замінили інші, теж нестандартні краватки. Василь Олександрович демонструє мені, на перший погляд, дві смужки тканини. Одразу навіть важко збагнути, що перед тобою краватки. Він пояснює, що вони були з різних тканин, із багатьма орнаментами.
Решта краваток у колекції Василя Бурми класичні, проте серед них є не стільки строгих, ділових, офіційних, із простеньким малюнком, скільки не-стандартних, особливих — із зображеннями мультиплікаційних героїв, тваринок, смайликів, спортсменів, лицарських корон та кинджалів…. Кольори теж ваблять око: від синього й чорного — до «кислотних» зеленого та жовтого. Улюблена ж барва Василя Олександровича червона. Він підмічає, що і Дональд Трамп, і Віктор Ющенко, і Олег Ляшко завжди носять краватки саме цього кольору. Мабуть, захищаються від людського пристріту.
— Класичні краватки — невмирущі, скільки часу минуло, а їх усе носять. Вони незамінні при офіційних подіях, — каже Василь Олександрович. — Хоча і їм притаманні віяння моди. Пам’ятаю, коли на краватках в’язали маленькі вузлики, носили короткі, такі, як меч у римлян. А потім популярними стали довгі.
До слова, мій співбесідник дуже не любить плебеїв із краватками зі стаціонарним вузлом. Наголошує, що сильній статі потрібно вміти зав’язувати їх. Тоді, мовляв, це справжня, «натуральна» краватка, а не якийсь сурогат. І запевняє: носити краватки чоловікам, попри модні сьогодні джинси-футболки, варто.
Запитую, як саме Василь Олександрович обирає до своєї колекції нові «екземпляри». А він зізнається: ніякого спеціального ритуалу немає, адже завжди підбирає аксесуари до уже придбаних сорочок. Часом, одягаючись, користується законом «тон у тон», подекуди — контрасту. Інколи дотримується еклектики, тобто так званого стильного несмаку. Жартує, що, можливо, це така спроба дати ляпаса суспільному смаку.
У молодості, пригадує Василь Бурма, йому не раз перепадало за сміливий імідж: то в університеті дорікнуть за крутий «прикид», то на роботі висміють за червону сорочку й стильні штани. Хоча викликів моди Василь Олександрович не підтримує, сміється, що вона — від дідька, бо надто вже багато ресурсів щоразу витрачається на виготовлення одягу, який «зірки», мільярдери та супермодники більше одного разу, може, й не одягнуть.
Знаючи, що Василь Бурма — досвідчений мандрівник й об’їздив півсвіту, насамкінець зустрічі цікавлюся, чи не шукав поповнення для своєї колекції за кордоном. А він заперечливо хитає головою — звідти віз не краватки, а екзотику, наприклад, в’єтнамського лангуста.
— Хоча одного разу купив собі цікавий набір у Братиславі. Знаєш чому? Бо на краватках із носовичками був вензель «Б. В», мої ініціали, — усміхається Василь Олександрович.
Фото авторки