Мистецьке дійство «Ти зі мною», приурочене роковинам відходу в засвіти засновника і керівника хорової школи «Зоринка», педагога й диригента Ізидора Доскоча, відбулося в драмтеатрі ім. Т. Шевченка. Це була програма духовної музики, що органічно вплелася в поетичну канву поеми Олега Германа «Він». Це була спроба осмислення суті земної місії кожного з нас, осягнення божественного в людському й людського в божественному. Це була програма-айсберг, бо глядач почув і побачив тільки «вершину» замислу. А щоби осягнути його глибину — не кожному й життя вистачить. «Стільки змісту без зайвих слів», — так прокоментували дійство користувачі соцмереж.
— Свого часу ми з Ізидором Олексійовичем готували з камерним оркестром філармонії концерт духовної музики за поемою Олега Германа «Він», — пригадує дружина Маестро, директор хорової школи «Зоринка» імені Ізидора Доскоча Анжела Доскоч. — Та протягом останнього року моє світосприйняття змінилось, я по-іншому відчула текст поеми, вкотре пропустила її через серце й дібрала до неї таку музику, щоби… Ізидор відчув: він зі мною, з нами, в серцях усіх тих людей, котрі його пам’ятають.
У співавтори дійства Анжела Альфредівна запросила Олега Германа, бо Ізидор Олексійович його безмежно поважав та цінував як людину і як митця. Але чому в рамках програми не було пам’ятних промов, не йшлося про численні заслуги Маестро?
— Знаю, що йому це не сподобалося б, — пояснює Анжела Доскоч. — Він не любив говорити на людях. Зате мав дуже промовистий погляд. Міг і спопелити ним, і окрилити. І діти, і я розуміли Маестро з півпогляду. Тому не хотілося обтяжувати дійство промовами, а дати можливість кожному подумати про своє і згадати Людину, котра створила зоряне небо на землі.
Не хотілося говорити про любов, адже справжня любов — тиха… Вона зворушливо тепліла в кожному слові ведучої дійства Олени Лайко, в кожній нотці капели, в кожній квітці на хустках матерів зоренят із батьківського хору. Пломеніла вона у свічечці в долоньках найменшої хористки — п’ятирічної Лізи Буряк. Наче символ єднання під брендом «Зоринки» поколінь, адже мама Лізи Наталя співала свого часу в хорі Ізидора Доскоча, а тепер привела в зоряну співочу родину обох доньок. Світилися любов’ю очі Ісуса, бо де Він — там любов.
— Кожна людина, створена за подобою Господа, має в собі світлу ідею, свою місію, визначену Ним. Одні люди втілюють цю ідею в життя, жертвуючи всім, а інші проходять мимо, залишаючи по собі порожнечу, — так прокоментував ідею режисерського задуму дійства Олег Герман. — Ізидор свою місію-свічку проніс до останнього подиху. Було в ній проміння і зорі. Він до цих зір привів і свою дружину Анжелу, і покоління зоренят… Як можна було поєднати непоєднуване — Господа й Людину? Можна, бо в кожній людині є часточка Бога.
…Символічно, що три світлі зорі, які опустилися з піднебесся в руки дівчаток-зореняток, ці дівчатка «відпустили» в кінці дійства назад у небо. Це наче образ Маестро. Він прийшов на цю землю (як і на це дійство), побув із нами, подарував світові диво «Зоринки» і, коли Господь його покликав, повернувся на небеса…
Мені ж уявилася в цих зорях «Зоринка» як феномен, як уособлення високого мистецтва. Маестро Доскоч розділив місію його творення з чистими дитячими серцями й голосами — і воно зазоріло світові, осяяло його доброю славою, стало культурним надбанням на віки. Бо життя коротке, а мистецтво — вічне…
То хто ж він? Той, кому Господь довірив місію створити на землі зоряне небо? «Людина, повна неспокою, і будитель інших; працелюб такого ступеня, що ставало непояснимим, як і коли встигає содіювати неможливе; особистість, яку ще довго не осягнуть в її величі та значимості для нашого міста; чоловік, який ставив настрій своєї дружини вище настрою камертона; батько сотень дітей і декількох «зоряних» поколінь; митець і вчитель ув одній особі; щасливець і стражденник у реаліях нинішнього дня; земний українець і зісланець ангельського хору». Вічна пам’ять…
Фото Миколи ВАСИЛЕЧКА