Вільне життя

Випробування гартують душу

Розлучення з коханим Ліза взяла близько до серця. Вона остаточно вирішила більше нікому не вірити й не зав’язувати нових стосунків. «Усі хлопці однакові! Їм лише одне в голові. Кинувши оком на першу-ліпшу, розлучаються з тобою, не задумуючись. Кохання не існує. Усе — ілюзія», — підбила підсумки гіркого досвіду дівчина.

Від спогадів, якими марила вже третій місяць, на її обличчя набігла зажура, до горла підкотився клубок. Саме тому дівчина не відгукнулася на прохання матері допомогти із хатніми справами. Не дочекавшись доньки, Марія Євгенівна прочинила двері до її кімнати:

— Лізо, що з тобою? Я ж тебе кличу.

Дівчина швидко витерла краплини сліз із очей.

— Я просто не почула…

— Про що ти весь час думаєш? — поцікавилася мама. — І скільки можна сидіти у зачиненій кімнаті, ізолювавшись від світу? Так і збожеволіти можна.

— Не хвилюйся, гірше вже бути не може, — байдуже кинула Ліза.

— Доню, ну що ж ти таке кажеш? Це через отого покидька Максима?!

— Мамо, не починай…

— Лізо, та забудь ти про нього, як про страшний сон! Ти в мене розумна, красива, ще знайдеш собі достойну пару.

— Як ти не розумієш, мамо?! Я по-справжньому кохала його, зізнавалася в почуттях, відкривала душу. А він у неї безжально плюнув. І тепер мені не потрібен ніхто інший! — заплакала дівчина. — Чому життя таке несправедливе? Чому в деяких людей все ідеально, а інші — мучаться з дня на день?

— Не гніви Бога, Лізо. Цінуй те, що маєш. Головне — здоров’я. А там якось буде, Господь допоможе.

— Та навіщо те здоров’я, коли нема щастя? — вперлася дівчина.

— Годі, доню, не верзи дурниць, — приголубила її поглядом ненька. — Завтра свято, День усіх закоханих. Хтозна, може святий Валентин утішить тебе сюрпризом?

— І знову ти за своє! Мамо, вийди з кімнати, не можу слухати твої тупі утішання! — розізлилася Ліза.

— Що тут таке діється? — біля порогу стояла бабуся. Марія Євгенівна піднялася з дивана і поспішила на кухню. Бабуся з докором глянула на дівчину.

— Лізо, онуко, ти знову показуєш свій важкий характер? Тобі вже вісімнадцять літ виповнилося, а розуму ніц нема! — зітхнула старенька. — Хіба ти не розумієш, що мамі не можна хвилюватися. Вона хвора, їй спокій потрібен.

Але дівчину не пройняли бабусині слова.

— То нехай іде в лікарню! Там точно уникне переживань і роздратування.

— Яка ж ти безсовісна, — не втрималася старенька. — Мама для тебе готова небо прихилити, вибивається з усіх сил, щоб подбати про свою одиначку, а ти така невдячна дитина…

Наступного дня конфлікти в сім’ї не закінчилися. Ліза демонстративно відмовилася допомагати мамі по господарству. Якби ж вона знала, чим обернуться її чергові вибрики…

Марія Євгенівна, знехтувавши заборонами медиків носити важке, взялася тягати у хату дрова, щоб обігріти помешкання. Раптом відчула пекучий біль у серці й запаморочення. За мить знепритомніла. Бабуся, побачивши доньку без свідомості, зчинила крик. Прибігла Ліза, викликала «швидку». Невдовзі прибули лікарі, й дівчина, прихопивши мамині заощадження, поїхала з нею в лікарню.

Там з’ясувалося, що в Марії Євгенівни стався ще один інфаркт. Ліза місця собі не знаходила, ридала, а надокучливі страшні думки змушували її раз у раз здригатися усім тілом. Ліза зрозуміла, що будь-якої миті може втратити найдорожчу людину. Родичів у них не було, батько покинув їх із мамою, коли Лізі виповнилося дванадцять. Бабуся вже старенька, безпомічна. Тож дівчина усвідомила, що без матері залишиться зовсім самотньою, мов билинка в полі… Вона звинувачувала, проклинала себе за вчинені сварки, конфлікти, пустоголові примхи, обіцяла, що ніколи не пробачить собі, якщо з ненькою трапиться непоправне.

Згодом вийшов лікар і повідомив, що її матір у реанімації. Лізине серце розривалося від переживання, дівчина в легенькій кофтині вибігла на вулицю. Сіла при вході на східцях і гірко заплакала. За власним горем не одразу відчула, як хтось торкнувся її плеча.

— Не плач, усе буде добре! Святий Валентин тобі допоможе, — ласкаво промовив до неї кароокий парубок з білявим волоссям.

Дівчина з очима, повними сліз, затримала погляд на незнайомцеві і раптом кинулася йому в обійми.

— Спасибі за підтримку, — прошепотіла тремтячим голосом.

Тієї ночі Валентин (так звали нового знайомого Лізи) залишився із дівчиною біля реанімації, заспокоював її, налаштовував на краще. Дівчина була надзвичайно вдячна Господу за те, що Він послав їй у цей важкий час Валентина. Без його підтримки вона б, напевно, зійшла з розуму.

На щастя, уже на ранок стан Марії Євгенівни покращився, її перевели в палату. Ліза кинулася до мами із заплаканими очима.

— Матінко, вибач мене, якщо зможеш… Я була дуже невдячною донькою… Постараюся надалі ніколи тебе не розчаровувати. Лише вчора ввечері я зрозуміла важливість твоїх слів. І переконалася, що Бог посилає нам випробування, аби змінити цей світ, зробити нас кращими, мудрішими, сильнішими, — сказала Ліза. — А ще знаєш, матусю, ти була права — святий Валентин справді подарував мені справжнє кохання.

До палати увійшов Валентин із великим букетом, ароматною випічкою та яскравою валентинкою. Марія Євгенівна усміхнулася, помітивши, як засяяло обличчя її доньки.

Соломія СТРИЖИБОВТ.

с. Королівка Борщівського району.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини