Голова Підгаєцької районної ради Ірина Баран стала єдиною в нашій області випускницею проекту «Навчальні програми професійного зростання — USAID в рамках програми «Ефективна система фінансування шкіл об’єднаними громадами в умовах децентралізації».
Ірина Петрівна, педагог за фахом, побувала в Королівстві Нідерланди, де мала можливість підвищити свій фаховий рівень. Каже, що знайомство зі шкільною освітою в країні, де Міністерство освіти, культури і науки одне, а міністрів — двоє, причім обидва їздять на роботу на велосипедах, дуже цікаве.
У Нідерландах початкова і загальноосвітня школи практично автономні. Початкова — базова і найтриваліша, тут навчаються діти від 4 до 12 років. За законом дитина має починати відвідувати школу з п’яти років, хоча переважна більшість іде туди з чотирьох. Там один учитель викладає всі предмети в класі. Домашніх завдань до шостого класу не задають.
У перших двох класах початкової школи письму і читанню приділяють мало уваги, діти переважно граються. Такі класи виконують радше функцію соціалізації дитини. Парт немає, і класи нагадують старші групи дитячого садка в інших європейських країнах. По-справжньому навчання починається в третьому класі, тобто в шість років. Тоді діти вже отримують кожен свою парту. В кінці початкової школи відбувається тестування, яке визначає тип майбутньої середньої школи.
Повну середню освіту в Нідерландах здобувають у 12—18 років. Вибір типу середньої школи залежить від результатів тестів у початковій та рекомендацій учителів. Існує кілька видів середніх шкіл: загальної середньої освіти, технічної середньої освіти, доуніверситетської освіти. Три види середньої освіти можна отримати як в одній школі, яка спеціалізується на певному типі освіти, так і в школах, які пропонують кожен із трьох типів. Для вступу в університет потрібно протягом шести років пройти підготовку в середній школі доуніверситетської освіти.
Усі школи мають власні назви, власне обличчя, а не номер, як у нас. Система шкіл — і державних, і приватних — контролюється системою зі шкільних рад. Їх 1386, одна рада об’єднує 13 шкіл, або приблизно 3800 учнів. Як бачимо, в країні з 19-мільйонним населенням понад 4 млн школярів, тож демографічна криза королівству не загрожує.
Над шкільною радою — два контролери. Це інспектори міністерства освіти (їх 500 осіб у країні), які раз на чотири роки перевіряють усі школи, аналізуючи результати навчання, атмосферу й амбіції школи, а також ефективність використання фінансів. Ще один контроль — наглядова рада шкіл із батьків та громадськості, яка теж може будь-якої миті перевірити і шкільний порядок, і використання коштів. А використовувати є що, бо на одну дитину виділяють 5,5 тис. євро, причім як на державні, так і на приватні школи. Тому конкуренція між ними надвисока, хоча певною мірою обмежена тим, що в цій країні нема державного підвозу дітей, окрім дітей з особливими потребами, або у віддалені приватні школи певного релігійного спрямування і, що головне, держава повністю утримує освітню галузь.
Немає перекладання на місцеві бюджети витрат, у тому числі на непедагогічних працівників та на оплату комунальних послуг. Вчителі в цій країні — держслужбовці, а не працівники сфери освітніх послуг, як в Україні. До того ж високооплачувані. Робочий тиждень складається із сорока годин, з них 25 — уроки, 15 — підготовка до уроків. Стартова зарплата молодого вчителя від 4 тис. євро на місяць. Але податок із доходів працівник повинен сплатити самостійно. Це приблизно 40% від заробітної плати.
Оскільки чимало початкових шкіл розташовані в селах, є і малокомплектні, тут директори керують одночасно двома школами. Очевидно, нідерландські вчителі не діють за схемою «кіт з хати — миші танцюють» і чесно відпрацьовують свій хліб, бо освіта дуже інноваційна, програми постійно вдосконалюються, тож, аби бути на рівні, вчитель постійно вчиться. Директори шкіл відповідають за підбір і якість учителів, але контракти з ними підписує шкільна рада.
Ірина Петрівна ознайомилась із роботою однієї малокомплектної початкової школи за межами Гааги. В ній навчається 86 дітей, працює 12 вчителів на 6,5 ставки. Транспортна зручність і гнучкий графік роботи дозволяє вчителям мати повну робочу зайнятість, пристойні заробітки, а дітям — учителів-професіоналів. Вимоги до вчителя тут дуже високі, але й заробітки такі, що дозволяють йому мати на пенсії повне забезпечення. Таких країн у світі одиниці.
Які особливості початкової школи? Тут нема гарячого харчування. Нема медичного працівника, бо всі вчителі й учні 5—6 класів чітко вміють надати першу медичну допомогу. А спеціалісти з невідкладної медичної допомоги, висококваліфіковані лікарі приїжджають у разі потреби за кілька хвилин. Нема прибиральників, бо шкільні ради наймають клінингові фірми. В початковій школі нема домашніх завдань, а уроки дуже яскраві й насичені. Поведінка дітей вільна і розкута. Вчителю байдуже, сидить його школяр на стільці за партою, на килимі, на підлозі чи радісно стрибає, піднявши руку. Головне — щоб він мислив, творив і вчасно отримував свій шанс відзначитися.
У класі просто не може бути дитини невдахи. Тут давно зрозуміли, що затиснуті дорослими діти — це «розв’язні» підлітки. Дуже терпляче в початковій школі вчать толерантному, безконфліктному спілкуванню. Діти доброзичливо ставляться до ровесників з особливими потребами і толерантно — незалежно від національності й віросподівання, це дозволяє соціалізувати більшість мусульман.
До речі, на дітей з особливими потребами і на дітей біженців є окрема державна дотація. В класі-майстерні діти вчаться вільно експериментувати, лагодити велосипеди і автомобілі, в класі–кухні вивчають овочі й фрукти і готують із них страви. А ще діти в початковій школі багато рухаються, плавають, катаються на велосипедах, на фізкультурі грають у рухливі ігри, а не здають вигадані ще в 30-ті роки минулого століття нормативи. Живуть і радіють життю, бо тут реалізована висунута українським вчителем Сухомлинським «Школа радості». До речі, прізвище Сухомлинського в освітнім середовищі Нідерландів відоме і шановане значно більше, ніж серед української освітньої громади.
Ірина Петрівна зазначає, що їй було приємно побачити, як успішно катаються мешканці королівства на вдосконаленому ними велосипеді. З іншого боку, вона усвідомлює, що для українського освітнього дива потрібні кошти та розуміння того, що нам необхідно.
Ярослав БОРСУК.
м. Підгайці.
Фото з вільних джерел