Вільне життя

ДУШУ віддала дітям

Карпо був невисокий на зріст, мовчазний, у вічній задумі. Крім праці на господарстві, його, здавалося, більше нічого не цікавило. А ще був короткозорим — і цю ваду успадкувала одна з його наймудріших дочок, про яку згодом розповім.

Карпова дружина, Федоська, була високого зросту, енергійна, наполеглива, бойова. Вона завжди добивалася всього, чого хотіла. Разом із Карпом вони виростили сад, мали велику господарку — худобу, птицю. А ще посадили обабіч дороги, що вела на шлях від їхньої хати, щеплені жовті черешні. Вони вабили всю сусідську дітвору.

На подвір’ї Карпа та Федоськи завжди було шумно від дитячих голосів, дітлахи скакали, бігали, лазили по черешнях. І своєї малечі у сім’ї вистачало — виховували троє синів та стільки ж доньок.

Найстарший син Карпа та Федоськи вдався мудрим, розважливим. Одружився, збудував хату, чоловіка шанували як належного трудівника, порядного сім’янина. А його молодші брати змалку бували нечемними, недисциплінованими як на уроках, так і вдома. Не порозумнішали й з віком. Життя склалося у хлопців не дуже добре, відійшли у засвіти ще молодими.

Найстарша з доньок народилася із викривленим хребтом, кульгала. Проте, незважаючи на недугу, вийшла заміж, народила двійко дітей, сповна відчула жіноче щастя. Наймолодша дівчина у цій родині, перехворівши золотухою, втратила волосся і все життя носила парик. Тричі вступала в медінститут і таки здобула професію лікаря-терапевта. Її особисте життя не склалося, доживає вік самотиною.

А ось середульша, про долю якої розповім далі, — Галина — була короткозорою і, щоб роздивитися речі, підносила їх до самих очей. Дівчина не відзначалася ані красою, ані привабливістю.

Галина, попри сильну короткозорість, дуже добре вчилася в школі. Закінчивши її, вступила до педінституту, здобула професію вчителя хімії та біології. Нелегко було дівчині вчитися. У шкільні роки вона долала чотирикілометровий шлях до навчального закладу, підлітком натерпілася знущань від хлопців-однолітків. До того ж у ті роки взимку часто випадало багато снігу. На хуторі вдалині виднілися лише дахи хат, яких Галина не бачила. Дівчина йшла куди ноги несли, а тому часто блукала, збивалася зі шляху.

Після закінчення семирічки вона залишилася вдома — перечікувала рік, поки сусідська дівчина Тоня піде у школу разом із нею. Тоня захищала Галю від кепкувальників і, звісно, супроводжувала до школи під час снігопадів. Так вони здружилися і залишилися подругами на все життя.

Навчаючись в інституті, Галина із заздрістю поглядала на молоді закохані пари студентів. На неї ж ніхто із хлопців не звертав уваги. Роздумуючи над своїм майбутнім, дівчина вирішила після закінчення навчання поїхати на цілину. Це були часи освоєння цілинних земель, там трудилося багато механізаторів. Тож у надії вийти заміж Галина з подругою Іриною поїхала у Казахстан. Задум дівчини вдався. На чужині вона зустріла шофера Івана та згодом поєднала з ним свою долю. У Казахстані Галина влаштувалася у школу, де працювали вчителі з різних республік. Вона вкладала у роботу всю себе та навчала учнів із терплячістю, наснагою і любов’ю.

Тим часом у рідному селі Галі завершилося будівництво загальноосвітньої школи. У новому навчальному закладі знайшлося місце й для неї — вчительки природничих предметів. Тож молода сім’я повернулася в Україну. З часом жінку призначили завучем школи. Чимало років пропрацювала вона педагогом. Школярі завжди слухалися і поважали Галину Карпівну, шанували жінку й колеги-педагоги. Та, на жаль, з віком у Галини знову почав падати зір, і вона передчасно вийшла на пенсію. Свою любов до природи, вміння вирощувати рослини жінка перенесла у підсобне господарство. Вирощені квіти возила на ринок в обласний центр. Особливо добре вдавалося їй плекати різноманітні за кольором та формою хризантеми. Додатковий заробіток до пенсії покращував її добробут.

Але літа летіли, мов за водою. У вісімдесят років Галина повністю осліпла. Злягла. В останні дні життя її душу зігрівали спогади безтурботного дитинства, шкільної дружби, праці на цілині. Згадувала мовчазного батька та невтомну матір, усмішку подруги Тоні. А ще — вдячні очі дітей, яким довгі роки віддавала свою душу і серце.

Тетяна КРУНЬ.

с. Городниця Гусятинського району.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини