Вільне життя

«Мелодія слова» від Олега Германа

Ще від Тараса в Україні березень — місяць поетів. Їх так багато з’явилося на світ саме напровесні, коли ще зима своєю силою гонорується (цьогоріч це особливо наочно), але й весна вже дзвенить у повітрі, відлунюючи в людських серцях. І сонце піднімається все вище, і день стає довшим, і Божий світ сповнюється передчуттям особливого таїнства Великодня. З цим нічого не вдієш і зимі таки доведеться відступити, яким би лютим не був її фінал.

Отож, окрім Тараса, березень подарував нам славетну Ліну, що стала Говерлою нинішньої української поезії. А на Тернопіллі березневі поети Михайло Левицький та Олег Герман зустріли цьогоріч своє 70-річчя. Михайло через певні особисті обставини вже не зміг зібрати своїх шанувальників, щоб відзначити цю дату. А Олег запросив друзів на творчий вечір «Мелодія слова» — і зібралась їх повна зала академічного театру актора і ляльки.

Олег Герман сам створив сценарій ювілейного дійства, сам надав йому тональність і наповнив смисловими посилами, які прагнув донести до тих, хто зібрався в залі. Згадував дитинство, рідну хату, батьків, показував друзям свої обереги: вишиту мамою сорочку, татове банджо, зроблене зі снаряду, терновий вінок… Знайомив із друзями — тими, що вже за межею, і хто ще з ним, такі всі дорогі й такі важливі для нього. Читав вірші у музичному супроводі, який створював муніципальний Галицький камерний оркестр. У його керівника народного артиста України Василя Феленчака того дня був теж день народження, але він не міг не прийти до поета і друга, з яким створили кілька справді унікальних музично-поетичних програм. Представляв свою нову збірку  «Пастораль»…

Настроєву гаму ювіляра швидше відтворювали, ніж доповнювали, пісні у виконанні славнозвісної «Зоринки» — народної хорової капели, виплеканої світлої пам’яті Ізидором Доскочем, та балет «Нескорені духом» студії сучасної хореографії «Т.А.Н.Г.о» під керівництвом заслуженої діячки мистецтв України Любові Борисяк. А ще ми мали змогу побачити картини та малюнки Олега Германа, адже Бог дав йому і неабиякий малярський хист.

Скільки не була на творчих вечорах цього всебічно обдарованого митця, кожен з них мав свою ауру, свій енергетичний заряд. У попередні роки в них було більше оптимізму, веселих і навіть гумористичних ноток. Цьогорічний був здебільшого мінорним і філософським. Літа і ситуація в країні роблять людей мудрішими і стриманішими. У словах, у почуваннях, в оцінках. А поет говорить афоризмами, настільки викристалізоване його слово та спресована думка: «Поезію не слухають, а спивають, як вино, — без поспіху, бо вона таїть в собі сяйво Зорі й  тягар Хреста»; «Поезія — ключ до душі. Вона запрошує нас до переродження, захищає від словоблудства, яке навколо. Вона не має грошей, але має серце»; «Вчитися — це означає чути, чути серцем»; «Книжки — мої діти, це моя родина. У них — мої роздуми, мої страждання. У них я живу».

Нині в поезії та у житті заслуженого діяча мистецтв України Олега Германа багато роздумів про Бога, про Його місце в нашому житті. На творчому вечорі  Йому була присвячена ціла сторінка чи глава «Він». А там такі глибини думки й слова: «Він — той, що з нами, над нами і в нас. Він допомагає нам вистояти. Його не треба шукати. Треба тільки відкрити серце — і Він прийде, як ця музика, як цей світ, як кожен із нас»; «Він був Поет, бо все життя страждав за Слово». А це про нас — невдячних, немудрих, сліпих: «Не каються, за образами ховають стерті срібняки… Якби месія нині тут з’явився — то його б… убили (пророкам жити краще в сні)»; «Ламаючи сумління рами, сліпці ведуть оглухлий люд туди, де крам наповнив храми»; «…Дивне сьогодення наше: не розрізниш добра від зла, святе — в болоті, гниль на тронах, оман довкола без числа, і торг в посадах та законах… Предивний час».

Болісні та все ж зі стриманим оптимізмом думки про Україну: «Це моє небо і земля, і сади, і могили. Рай, який треба берегти, плекати, цінувати, повнитися ним, вирощувати, викохувати, мандрувати ним, тішитися цвіту, шанувати кожне дерево і любити тих людей, які його посадили. Україна подарована Богом, тому вона вічна і буде жити у віках, поки в неї є українські сини, українські діти…»

Мабуть, більшість із нас теж такої думки. Але так гарно сказати можуть тільки поети. Справжні, не куплені, ті, що від Бога і покликані Ним нести людям слово правди. Олег Герман саме такий поет. Тому й тягнуться люди до нього та його слова. Один лише факт. На творчий вечір ювіляра усі ті, кого він вважає своїми друзями, отримали іменні запрошення. І в залі практично не було вільного місця. Усі запрошені, а це кілька сотень людей, прийшли. Воістину: коли ти до людей з відкритим та щирим серцем, любов’ю і теплом, вони повертаються до тебе сторицею.

Галина САДОВСЬКА.

Фото Миколи ВАСИЛЕЧКА

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини