Вільне життя

«Не я б’ю, верба б’є…»

Поїхав оце зранку на Центральний тернопільський ринок за деякими покупками. Як і щороку, в цей передвеликодній час там море людей. Одні щось продають, інші щось купують. Звичайно, багато продавців із вербовими гілочками. Три-п’ять галузок — і все це обмотане плівкою, прикрашене стрічечками, штучними квіточками, позліткою у кілька поверхів. За такими прикрасами і верби не видно. Отака своєрідна весняна ялинка в мініатюрі — повний несмак.

Розумію: може, такі своєрідні букети комусь і подобаються. Напевно. Бо люди купують. Але я таких «мистецьких творінь» ніколи не купую. Бо все це є так званим бізнесом, мистецтвом заробляння грошей на найсвятішому. А ще невідомо, хто цю вербу ламав і де вона росла, і які добрі чи недобрі руки її прикрашали, з якою енергетикою душі й тіла.

Вербові галузки з ніжними пухкими котиками є символом життя, наближення одного з найбільших християнських свят — Великодня. А ще в народі існує багато повір’їв, які пов’язані з Вербною неділею. Вважають, що освячена верба охороняє житло від злих духів, береже добробут. Весною за допомогою верби виганяли корову на пасовище, зупиняли сильний град, викидаючи на вулицю кілька гілок. Якщо прутики пускали коріння, їх висаджували біля криниці, щоб верба очищала воду.

Використовували вербові котики і для лікування багатьох хвороб. Немовлят купали у відварі з верби, щоб вони росли здоровими. А дорослі, наприклад, з’їдали вербові бруньки, щоб не боліло горло. Бруньки цього дерева допомагали розв’язати проблеми із безсонням, важливі справи та навіть любовні проблеми. Звичайно, більшість цих звичаїв залишились у минулому, проте є і такі, що популярні серед народу сьогодні.

То чи не краще вибратися самому чи із сім’єю в якийсь день цієї весняної пори на природу — до річки чи в ліс. Наприклад, у п’ятницю чи суботу. Знайти розлогий вербовий кущ, зрізати декілька гілочок і вдома прикрасити їх гарно та скромно зеленим барвінком, кучерявим аспарагусом, перев’язати синьо-жовтою стрічкою. Одержите море задоволення і душевного просвітлення.

Я, наприклад, днями поїхав на малу батьківщину. Не пошкодував для цього п’ятдесят гривень на дорогу. Навів у батьківській садибі лад, потім пішов у сад, нарізав прутиків із верби, яку колись посадив на межі ще батько. А тут, уже в Тернополі, суботнього дня вербові галузки ми гарно прикрасимо та підемо до церкви на першу недільну святкову службу Божу.

«Не я б’ю, верба б’є, від нині за тиждень — Великдень!» — саме такі слова лунатимуть у цей день звідусіль. І гілочками СВОЄЇ верби ви легко битимете одне одного та бажатимете бути такими ж здоровими, як і те дерево, що першим прокидається ранньої весняної пори і яке присвячене спогадам Входу Господнього в Єрусалим.

Григорій ЖУК.

м. Тернопіль.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини