Книгу про майдан «Коли захиталося небо. «V» – означає вільні» відома українська активістка, волонтерка і письменниця Лілія Мусіхіна представила у 2016 році, але Майдан болить і досі, а проблеми постмайданного “симптому облоги” нікуди не зникли.
Театралізоване дійство за твором тернополянки, яке відбулось у стінах Кам’янець-Подільського коледжу культури і мистецтв, було поділено на дві частини – у другій глядачам представили уривок з книги «Покров» Люко Дашвар. Авторами режисури стали студентки Марина Войтюк і Тетяна Яцюк.
— Ліліє Іванівно, ви – активістка Майдану і волонтерка. Що означає для вас факт цієї постановки? Як переживаєте Майдан?
— Насправді для мене це дуже важливо, а Майдан – особливо болючий. Знаю, що люди страшенно виснажені і зневірені. Ті, хто горів і запалював собою інших, – вигоріли. Я називаю це “симптомом облоги”. Ми дуже довго чекаємо. І чекаємо на погане. Психіка наша така, що звикаємо. Мабуть це якась психічна адаптація. Вже пережито надто багато смертей і горя, і за кожну відчувається власна провина: не врятував, не встиг, не зміг, був не в тому місці… Таке враження, ніби у маленькій душі – біль всієї України. Як би важко не було, але справу варто довести до кінця. Інакше це доведеться робити нашим дітям. Нас намагаються розсварити, роз’єднати… А це – вірний шлях до втрати державності. Цього не можна допустити.
— Чи бачили ви постановку?
— Мене запрошували, та приїхати не змогла – працюю і намагаюсь полікувати розхитані нерви, відтак відгородилась від усього, що викликає біль. Студенти працювали, самі обрали фрагменти тексту, а ще переказували, що було дуже емоційно. Проте спочатку я, чесно кажучи, не сподівалась на позитивний результат.
— Ви уродженка Тернополя, але працюєте у Києві. Чи не хотілось втекти, адже тепер столиця асоціюється з Майданом?
— Я – тернополянка. У Києві працюю, маю там друзів, колег, товаришів, але мій дім – тут, у Тернополі. На Майдані – боляче майже завжди. Я не вмію абстра
гуватись.
Завданням студентів було переробити літературний твір у драматичний, але вони насправді пройнялись сюжетом. Перед виставою учасники закликали прийти і вшанувати пам’ять героїв, а ще згадати, як було тоді, коли захиталося небо. Тетяна Яцюк розповіла детальніше.
— З чого почалась робота, і чому обрали саме цей твір?
— Це була моя робота з режисури. Тема саме така не тому, що модно, я навіть не встигла про це подумати. Після прочитаного я відчувала присмак пережитого, хотіла, щоб кожен побачив це і згадав Майдан, пережив ще раз, задумався, адже історія – це рана, шрам від якої досі болить. Я обирала з книги лише початок, тобто перший приїзд Сашка в Київ, народження сина Тарасика, ще один діалог – це просто розмови у сотні. Інші масові дії відтворили головні події Майдану.
— Які драматичні засоби використовували для підсилення ефекту?
— Таким засобом були вікна, що змінювали колір. У них горів жовтий колір, коли було спокійно, а червоний – під час розстрілів.
Спілкувалася Тетяна ТЕТЕРА,
студентка ІІІ курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото авторки