Вільне життя

Свято на ймення «Тарас»

Спочатку кілька вражень. «Дуже сучасна, модернова, захоплююча вистава. Ми звикли, що до Шевченка і на Шевченка іде старше покоління. А тут стільки молоді зайнято. І адресована вона насамперед молоді. Тут Тарасове слово не збите, не відсторонене, а емоційне, пророче» (Галина Шот, викладачка української мови та літератури технічного коледжу). «Стільки емоцій, відчуттів давно уже не отримувала в театрі. Шевченко ніби заново відкрився. А який потужний Хім’як!» (Ірина Корнієнко, лікарка). «Ви ще не дивились «Тараса»? Обов’язково підіть! Це шедевр Мосійчука» (Олег Герман, поет, заслужений діяч мистецтв України).

Захоплених відгуків прем’єрною виставою «Тарас» у Тернопільському академічному обласному драматичному театрі імені Т. Шевченка можна навести ще багато. Наш глядач стужився уже за такою серйозною, мудрою та по-справжньому емоційною постановкою. І дуже довго на неї чекав. Скільки разів і наша газета, й інші писали, що це  нонсенс: театр названий на честь Шевченка, а в його репертуарі немає ні Тарасового твору, ні про нього. Дорікали за це театрові і під час виборів його директора. Сподівалися, що така вистава з’явиться до 200-річчя з дня народження Кобзаря. Проте ювілей минув, а її не було. І ось цьогоріч театр подарував нам таке свято.

Як зазначав на передпрем’єрній прес-конференції режисер-постановник «Тараса», народний артист України Олег Мосійчук, він теж давно мріяв про таку постановку, довго шукав відповідний матеріал та прагнув зробити виставу, яка «не мала б вікового цензу і була б цікавою, як для дорослих, так і для дітей, хотів вмістити у ній все — і слово поета, і його думку, яку не треба прив’язувати до нинішнього дня, бо там кожне слово і так про нас, нинішніх». А ще О. Мосійчук зазначав, що прагнув, аби кожен, хто подивиться виставу, вийшов з неї «очищеним, святішим».

Очищувальна, цілюща потуга Тарасового слова й справді пронизує всю виставу. Воно, можна сказати, головна її дійова особа, усе інше — тло, ілюстрація часу і місця, де те слово звучало. П’ятдесят відсотків матеріалу — це твори сучасного українського драматурга Богдана Стельмаха, а друга половина — твори Шевченка. Сценічну їх композицію створив Олег Мосійчук і втілив її на сцені. Вистава фрагментарно простежує увесь життєвий шлях Кобзаря, нагадує про події, що викликали ті чи інші поетові рядки, відтворює його знамениту поему «Гайдамаки».

Тарас постає у спектаклі в трьох іпостасях. Маленького зворушливо грає син акторського подружжя Юрія та Наталі Черненків — восьмирічний Іванко. Безпосередній, щирий, що так вправно щось малює на аркуші паперу, він у багатьох глядачів викликає перші сльози. Образ молодого Тараса відтворює артист Євген Лацік. Гарна робота, впевнена, сповнена драматизму. А ось «одкровення душі Шевченкової» втілює народний артист України В’ячеслав Хім’як. Уся його акторська творчість пов’язана з поезією Шевченка, він готував програми за творами Кобзаря, одну з яких навіть висували на Національну премію імені Т. Шевченка. Тож у виставі з його уст Тарасове слово звучить особливо проникливо й потужно, моментами з такою емоційною силою, що аж мурашки пробігають по спині. З посохом у руці, в апостольських одежах, він нагадує пророка, месію, яким, власне, і був для нас, українців, Тарас Шевченко. Блискуча робота.

У виставі зайнята чи не вся театральна трупа. Багато знаних акторів виконують маленькі ролі, але наділяють їх такими щедрими барвами свого таланту, що вони запам’ятовуються. Як тут не згадати Гонту (я бачила його у виконанні заслуженого артиста України Миколи Бажанова), Жінку в чорному (заслужена артистка України Віра Самчук), Долю (актриса Вікторія Шараськіна)… А які цікаві лірники, три птахи… Органічно вписується в канву вистави музичне її вирішення на основі «Місячної сонати» Бетховена, улюбленого твору Шевченка. Потужно звучить хор (хормейстер — заслужений діяч мистецтв України Мирослав Кріль).

Гарна пластика в постановці заслуженого діяча мистецтв України Мирослава Воротняка. Художнє оформлення вистави створив Григорій Лоїк. Теж вдала робота, особливо дорога, на якій відбувається багато подій, вона навіть стає човном в уявному розбурханому морі. Костюми створила Дарія Зав’ялова. Відчувається, всі працювали єдиною командою, що значною мірою забезпечило успіх вистави. Тож повторю за Олегом Германом: якщо ви її ще не бачили, обов’язково подивіться. Такі роботи з’являються раз на десятиріччя.

Галина САДОВСЬКА.

На фото: сцени з вистави.

Фото Михайла УРБАНСЬКОГО

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини