Ні, то не рецензія. І навіть не відгук на книжку, хоча вона, безумовно, заслуговує і того, й того. Це — коротка розповідь про те, як невеличка повість утримала мене від необдуманого кроку, що міг поламати долі двох дітей — мого сина та дівчини, в котру він закоханий. Першою юнацькою любов’ю…
А мова про книжку ведучої «Калини», талановитої журналістки Лілі Костишин та її співавтора письменника Богдана Мельничука. Моя подруга купила не ошатне видання невеликого формату, як зізналася. Тому, що привабила краси обкладинка. Виявилося, що зафіксовані на ній фотокадри — сценки з вистави «Перерваний політ» за цією повістиною, а поставили спектакль у Львівському академічному обласному музично-драматичному театрі ім. Юрія Дрогобича, який діє у Дрогобичі. Отже, почалося з обкладинки, а далі, як сказала та сама подруга, вона прикипіла до книжки так, що не могла відірватися від неї, доки не дочитала до кінця.
Наступного ж дня народила хвилюючу повість «Блискавка на голе гілля» мені. Історія повторилася: я теж, що називається, ковтнула цей твір. І поплакала над ним, і, що найголовніше, — задумалася над тим, що трапилося з його героями — сучасними Ромео і Джульєттою. Бо подібна історія — в моїй сім’ї. Чоловік — на солідній роботі, я теж успішна бізнес-леді. Не скажу, що грошей у нас кури не клюють, але в нічому не відмовляємо. Ні собі, ні синові. Він у нас один, нині вчиться у десятому класі.
І ось ми з чоловіком зауважили, що в нього є постійна подруга. Вона — його однокласниця. Спочатку він пояснював, що вони разом готуються до уроків, а потім ми побачили, що й у вільний час не розлучаються. Поцікавилися, хто вона. Виявляється, дочка двірнички, до того ж ще й розлученої. Отакої! Ще цього нам бракувало. І ми з чоловіком вирішили будь-що розлучити їх, діючи за принципом: «Знайся кінь з конем, а віл з волом». Аж тут потрапила до рук згадана книжка. Услід за мною її, на моє прохання, ковтнув і чоловік.
І ця «Блискавка…» наче висвітлила нам ситуацію. Ми зрозуміли, що були неправі, що вбивати світле почуття не можна. Діяли, майже як у повісті: запросили маму дівчинки додому, тільки не для того, аби, як у повісті, запропонувати їй відкупне, а щиро, сердечно поговорити: і про її дочку, і про майбутнє наших дітей. Жінка виявилася культурною, начитаною, навіть шанувальницею театру, просто доля склалася так, що їй довелося працювати двірничкою. Але то вже тема іншої розмови.
А наша закінчилася тим, що не можна заважати дітям любитися. Не можна грубо втручатися в їхні почуття, навіть з нібито благородною метою. І в них, слава Богу, все гаразд. На щастя, вони навіть не здогадуються, яка небезпека нависала над їхніми головами.
Тож дякуємо авторам повісті, які схаменули нас. Думаю, ми не єдині, кого ця книжка підштовхнула до висновку: якщо діти майже дорослі й достатньо мудрі, то не треба заважати їм самим вирішувати свою долю. Підказати — так — можна, однак залякувати і забороняти — категорично ні!
З повагою і вдячністю — Ольга Василівна з Кременця, шанувальниця «Калини».
Р. S. А книжку «Блискавка на голе гілля» вже читають мої знайомі. Хоч вона не моя, позичила. З дозволу подруги, звичайно…
Фото з вільних джерел