Із книжкою вчителя історії із села Гончарівки Монастириського району, уродженця Базару на Чортківщині Івана Гулея «Історія села Базар» я ознайомилася ще в 1998 році. Мені подарував її редактор тернопільського видавництва «Лілея», де друкувалася моя «Село Вікно. Історія і сьогодення». Книжку вчителя мені було дуже цікаво прочитати. Ця краєзнавчо-історична праця по-літописному викладає події, пов’язані з людськими долями, всього XX століття. Праця наповнена свідченнями очевидців, цікавими історичними фактами, тут вміщені фотографії односельців Івана Гулея. Коли прочитала книжку, дала ознайомитись із нею охочим, на жаль, вона до мене не повернулась.
Коли зав’язалося наше знайомство у листах, пан Іван вислав мені свої видання — «До Вичілок доріженька» та в співавторстві з Миколою Мотузом «Травинка, що пробилась крізь бетон». Я з цікавістю прочитала обидві, вони глибоко схвилювали мене, спонукали замислитися, згадати випробування, що випали на долю нашого багатостраждального українського народу, ще раз віддати шану його мудрості та незламності.
Іван Гулей — учасник Майдану 2004 року, де разом з іншими відстоював волю народу та справедливість у нашій державі. Після приїзду зі столиці з істориком Петром Козубським почали працювати над великою історичною розвідкою «Монастирищина у боротьбі за незалежність України», яка оповідає про події 30—50-х років минулого століття. В ній відображений спротив жителів сіл Монастирищини радянській владі, що супроводжувався збройною боротьбою ОУН—УПА, саботажем колективізації. Вміщені короткі біографії підпільників і борців, архівні документи, фото, спогади очевидців та учасників подій. Що спонукало жителів Монастирищини віддатися цій жертовній справі? Про це дізнаєтесь із книжки.
Близько восьми років «Вільне життя плюс» друкує на своїх сторінках матеріали Івана Федоровича. Для їх написання він виїжджає в міста й села, записує з уст людей свідчення про діячів культури, освіти, духовності. Чимало інформації черпає також із книжок, які отримує з-за кордону, альманахів, літературних журналів. Пам’ять народу з кожним днем втрачається, а така втрата непоправна. Тож робота, яку виконує Іван Гулей, вельми цінна. Краєзнавець роками збирає матеріали про людей, яких зробила невідомими радянська влада.
Читачі газети вже ознайомились із такими постатями, як Олена Кисілевська, Софія Русова, Мілена Рудницька, Софія Яблонська, Кароліна Федорович, Ізидора Косач, Ольга Сліпа, Анна Когут та іншими. Серед матеріалів, що особливо запам’яталися: про Леся Курбаса, хор Дмитра Котка, рід Степурів із Борщева, подружжя Кекішів. Не минув він болючих тем Голодомору, виселення 1947 року, героїв Крут.
Статтями Івана Гулея захоплюються мої односельці. Кожну тему він аналізує, подає власні роздуми, висловлює свою точку зору. Він відроджує багато забутих імен, наголошує на потребі їх пошанування. Адже багато з них вимушено виїхали за кордон, а тепер вони відомі й пошановані там, де працювали й творили. Іван Гулей досліджує долі наших краян і події, які відбулися на Тернопільщині. Як історик він не може сприйняти перекручену сто разів і переписану історію України на лад правителів, яким це було вигідно.
Його статті — сумлінна праця на педагогічній ниві. Цей вчитель за свою 35-річну освітню діяльність зробив більше, ніж деякі депутати чи керівники високого рангу, бо навчив і випустив у світ тисячі чесних, роботящих громадян України. Настільна книжка цього історика «Кобзар» Тараса Шевченка. В 2017 році Іван Гулей став одним із переможців Всеукраїнського конкурсу імені Івана Багряного.
У березні краєзнавцеві виповнилося 75 років. Із цієї нагоди від свого імені та числених читачів газети «Вільне життя плюс» вітаю його, бажаю доброго здоров’я, сімейних гараздів, творчих успіхів, а ще стати лауреатом обласної премії в галузі культури в номінації «Краєзнавство».
Ганна ЧЕМЕРА,
член Національної спілки журналістів України.
с. Вікно Гусятинського району.
Фото А. ЗОЛОТНЮК