Вільне життя

Подорожні замальовки. Квантовий механік

–  Багато фізиків та філософів підтримують ідею Мультивсесвіту, – каже пан Теодор, вмикаючи правий поворот. – Просто далекій від науки людині важко припустити, що її життя могло б розвиватися зовсім по-іншому, ніж розвивається – це певною мірою лякає.

Згідно з багатосвітовою  інтерпретацією квантової механіки, ми всі живемо в безкінечній мережі альтернативних Всесвітів. Вони постійно народжуються, відгалужуючись один від одного у безліч послідовних світів, в кожному з яких присутня інша версія нас самих. На це розгалуження реальностей впливають наші вчинки і навіть думки, – він говорить, збуджено потираючи щетину на підборідді. – Це щось на кшталт ефекту метелика у вселенських масштабах.

Ми їдемо трасою Львів-Тернопіль у старенькому «Рено» мого співрозмовника. Я – додому, він – до внучки на День народження. Пан Теодор – мужчина передпенсійного віку, одягнений просто, але нетипово для пересічного українського роботяги – я би назвала його зовнішній вигляд стильним, однак боюсь неправильного тлумачення цього слова. Він швидше такий, у якому вчувається стиль – не як елемент моди, але як складова особистості. Щось таке вроджене і безперечне, що не рахує років і купюр у гаманці. Говорить він швидким, але розміреним темпом, тому припускаю про себе, що він, мабуть, такий по життю: запальний і розсудливий водночас. Його легко слухати, бо він вміє говорити простою мовою про складне, хоча, звісно, найбільше захоплює його запал. Дізнаюся, що мій попутник працює в автомайстерні і думаю, що він схожий радше на алхіміка, ніж на автомобільного майстра зі стажем у пів-життя.

–  Як сталося так, що автомеханік добре знається на механіці квантовій?, – запитую з усмішкою і за хвилю додаю, – погодьтесь, це не зовсім типово.

Він зніяковіло потирає потилицю, поволі пригальмовуючи, аби пропустити корову з телям, що саме переходять дорогу. Хлопчик років восьми підганяє тварин довжелезною різкою і вдячно киває головою, дивлячись на нас.

–  Автомеханіками не народжуються, -відповідає, – та й фізиками, загалом, теж. Однак з дитинства мене тягнуло саме до цієї царини. Мабуть, це радянська космічна істерія так вплинула на мої вподобання, – сміється. – Я ж навіть освіту здобув у Могилянці – маю диплом з відзнакою. Тільки в певний момент я, очевидно, звернув не туди, і у цьому Всесвіті мені так і не вдалося працювати за професією, – каже це, а я розумію, що йому до тепер воно болить.

Він втратив дружину, коли його донька була ще малою. Як саме це сталось – не сказав. Після її смерті влаштувався працювати на одну зі Львівських СТО, довго відкладав гроші в надії на те, що відкриє свій автосервіс. Так воно і сталось: через тринадцять років вкрай економного життя йому це вдалося, тож зараз справи йдуть наче добре. На запитання, чи варто було стільки років відмовляти собі у всьому, аби почати власну справу, відповів, що ні про що не шкодує, бо незалежність для нього завжди була важливою.

І ось минуло двадцять років як він став удівцем – донька виросла, переїхала в інше місто, одружилась і народила, а він досі картає себе за те, що їй самій довелося жити без мами. Він довго розповідає, як важко було прийняти утрату і перестати отруювати своє існування виною за те, що сталося. Останнє, каже, так і не вдалося здійснити. Фізика ж, яка завжди була його віддушиною, цього разу теж неабияк врятувала. Хоча він і не займався нею професійно, щодня читав тематичні сайти в інтернеті, час від часу купував книги. Заглибившись у квантову механіку, пан Теодор відкрив для себе направду безліч нових всесвітів. Теорії, що почасти межують з метафізикою, збуджували уяву і давали поживну їжу для розуму, а багатосвітова інтерпретація Еверетта подарувала йому дивне відчуття спокою. Якщо опиратися на цю теорію, серед нескінченного розмаїття альтернативних сценаріїв його життя точно існує хоча б один, у якому тато, мама і донька разом до тепер. І це його цілком влаштовує.

–  Ефект метелика, – каже, – неймовірних вселенських масштабів! А все завжди починається з якоїсь дрібниці, і тут – бац! – грандіозна гілка з листочками-всесвітами виростає за секунду, творячи неймовірні життєві повороти. І в кожній реальності може трапитись будь-що. Варто тільки прийняти рішення.

«Рено» проноситься повз передосінні поля майже з надзвуковою швидкістю і сповільнюють нас хіба що вибоїни на дорозі, перед якими пан Теодор раз у раз пригальмовує, акуратно їх минаючи. У салоні машини стоїть стійкий запах паленого сіна, змішаний із тютюном, що іноді закурює мій співрозмовник. Усі ці думки про квантову механіку і альтернативні Всесвіти малюють в моїй уяві чудернацькі образі далеких галактик, там, за вікном. Я роздумую над тим, скільки версій мене вже відгалузились від цієї реальності і що з ними там відбувається. Тим часом капітан нашого зорельоту уникає чергової чорної діри, що несподівано з’явилася в нас на шляху, а сонце, чи то пак Сонце, повільно зникає за горизонтом. Ми давно покинули Львівську туманність і вже минаємо табличку, що попереджає нас про в’їзд у галактику Тернопіль.

Віта ЕЛЬБОРБАР,

студентка 4 курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини