Цьогоріч, у середині липня, 80-річчя відзначатиме один з найвідоміших українських композиторів сучасності Герой України, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка, народний артист України Мирослав Скорик. Його називають «Мойсеєм української музики», а в творчому доробку композитора — численні опери, балети, симфонії, кантати, пісні, музика до понад сорока фільмів. Твори М. Скорика беруть до своїх програм не лише вітчизняні, а й музиканти Німеччини, Франції, Австрії, Нідерландів, Болгарії, Чехії, Польщі, Великої Британії, США, Канади. Композитор і сам часто виступає як диригент і піаніст, виконуючи власні твори.
Мирослав Скорик народився у Львові, але йому не чуже й Тернопілля, адже він є внучатим небожем славетної Соломії Крушельницької. Його бабця Олена Крушельницька була рідною сестрою Соломії Амвросіївни. Саме «українська примадонна європейських опер» і заохотила малого Мирослава до систематичних занять музикою, бо чи не першою розгледіла в ньому абсолютний слух та неабиякий талант. У 1947 році сім’ю Скориків за неправдивим доносом вислали в Сибір, у Кемеровську область. Сімнадцятирічний Мирослав повернувся в рідне місто тільки після того, як помер тиран. Із «чистим паспортом», що дозволяв поселитися у будь-якому місті СРСР, у тому числі й у Львові. Замешкав у тітки, батькової сестри, бо Скорик-старший свого паспорта чекав два роки і йому у Львів дорога була заказана.
Мирослав Михайлович закінчує Львівську консерваторію. У 1964 році пише музику до фільму «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Фільм стає відомим, а з ним приходить визнання і до автора музики. У 1966—1980 роках Мирослав Скорик викладає композицію в Київській консерваторії. Відтак тривалий час працює за кордоном — у США та Австралії. В Україну повертається наприкінці дев’яностих. У 2011-му був призначений художнім керівником Київської опери.
Як зазначають музикознавці, у своїй музиці Мирослав Скорик «продовжує традиції львівської композиторської школи, дає модерну авторську візію українського і, зокрема, карпатського фольклору, львівського міського і салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу».
Мирослав Михайлович залюбки приїжджає до Тернополя. Був він і на відкритті пам’ятника Соломії Крушельницькій, і з концертами. Ось і один з перших ювілейних концертів уславленого композитора відбувся саме в нашому місті. Хоч значився він як авторський вечір Мирослава Скорика, його присутність на ньому не анонсувалася, тож спочатку й не всі бачили, що ювіляр скромно сидить у залі. Аж поки він не піднявся і не пішов до сцени, щоб потиснути руку батькові й синові Пилатюкам після виконання його концерту для скрипки з оркестром №7. Зал вітав композитора тривалими аплодисментами і стоячи.
А відбувся концерт в обласній філармонії у середу, 16 травня. У залі був аншлаг. А на сцені виступав симфонічний оркестр Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка під орудою її ректора, академіка Академії мистецтв України, професора, народного артиста України Ігоря Пилатюка. Він теж наш земляк, з Бучаччини. Чи так задумувалось, чи це випадковість, але цей концерт нагадував десант кращих музикантів із тернопільського земляцтва у Львові. Бо, окрім ректора музичної академії, в ньому взяли участь її дипломант скрипалька (клас Ігоря Пилатюка) Марія Мельничук (тернополянка, котра закінчила наше музичне училище імені С. Крушельницької в класі викладача Богдана Віблого) та заслужена артистка України піаністка Оксана Рапіта, теж тернополянка.
У програмі концерту прозвучали такі твори Мирослава Скорика: «Гуцульський триптих» — музика з кінофільму «Тіні забутих предків», два концерти для скрипки з оркестром — перший та сьомий і концерт для фортепіано з оркестром №3. Сьомий концерт для скрипки з оркестром композитор присвятив тоді ще дуже молодому музикантові Назарію Пилатюку. Його прем’єрне виконання теж, до речі, відбулося в Тернополі, й тоді за диригентським пультом стояв сам Маестро. Нині Назарій Пилатюк уже знаний в Україні і світах музикант. Він заслужений артист України, лауреат багатьох всеукраїнських і міжнародних музичних конкурсів. Змужнілий, з модною тепер бородою, він заворожує своєю віртуозною грою. Недарма і Маестро не втримався, щоб не потиснути йому руку.
Під кінець концерту Мирослав Скорик вийшов на сцену і обняв диригента й усіх солістів. Ігор Пилатюк передав ювіляру свою диригентську паличку. І вже за помахом руки Маестро під аплодисменти залу зазвучав його інструментальний шлягер «Мелодія».
Так незвично було, що Мирослав Михайлович тільки вклонився низько публіці і не сказав жодного слова. Певно, щоб не розвіяти після–смак своєї дивовижної музики.
Галина САДОВСЬКА.
На фото: Мирослав СКОРИК.
Фото з вільних джерел