Вільне життя

Світський Великдень чи засіб реваншу?

Європа та світ відзначили чергову річницю — вже 73-тю — перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Без пафосу, гучних фанфар, без палких промов та політичних шоу, а з гідністю, віддавши шану загиблим і подякувавши живим учасникам тієї уже далекої війни. Так, президент Франції Еммануель Макрон вшанував пам’ять загиблих, поклавши вінок до пам’ятника Невідомому Солдату. На своїй сторінці у Твіттері він написав: «За всіх наших солдатів. Тих, хто віддав своє життя за нашу свободу вчора. Тих, хто бореться в цей момент за нашу безпеку». Стримано і щиро згадав усіх. Мабуть, співвітчизники погодились зі словами свого президента. І жодних тобі парадів, маршів «безсмертних полків», провокаційних гасел, спрямованих на розкол країни. Цю, так би мовити, «дитячу хворобу» там уже давно переросли. Нікому й на думку не спадає спекулювати на святих речах, приватизовувати подвиг народу в своїх політичних цілях.

Не те, що в Україні. У нас і досі День Перемоги не об’єднує людей, а розсварює їх, розводить на різні береги. Нинішній травень — яскраве тому підтвердження. Проросійські та прорадянські політики, здебільшого з «Опозиційного блоку», сповна використали святковий день для мобілізації свого електорату. Нічого свого не вигадували, а пішли найлегшим шляхом — копіювання російського «победобесия» (слово це придумали росіяни, не українці). Вулицями низки наших міст проходили «безсмертні полки», які несли квіти до пам’ятників загиблим воїнам та влаштовували там мітинги. У Кривому Розі під час покладання квітів звучала пісня про російських солдатів у Сирії. «Який мер — такі й пісні», — відреагували на це в соцмережах.

У Полтаві департамент освіти міськради у примусовому порядку зібрав на марш школярів і студентів, яким видали портрети невідомих їм ветеранів. І закон порушили, та й ідею «безсмертного полку» спотворили, адже, за задумом його творців, учасники мають нести світлини своїх близьких — загиблих батьків, дідусів, прадідів. Полтавський міський голова з козачим прізвищем та російською душею (той самий, який шість років опирався встановленню пам’ятника Іванові Мазепі в місті), виступаючи на мітингу, жалкував, що, на відміну від минулого року, цьогоріч ніхто не роздавав «георгіївських стрічок».

Хоча і «безсмертні полки»», і «георгіївські стрічки» — це навіть не радянська спадщина, а винятково російський продукт, що з’явився у двохтисячних роках з цілком зрозумілою метою — згуртувати навколо відзначення Дня Перемоги (а її Росія приписує винятково собі, досить згадати путінське, що вона перемогла б у тій війні і без України) усі покоління росіян. Чому наші люди так купуються на чужу атрибутику і не обурюються на провокаційні заяви лідера держави-агресора, яка, між іншим, воює з Україною і нині вбиває її синів, навіть у той же День Перемоги, — велике питання. І чому було того дня не почепити й очільнику Полтави, і народним депутатам стрічки у кольорах державного прапора України та не акцентувати увагу на українському внеску в перемогу, на тій високій ціні, яку заплатив за неї наш народ? Вони ж твердять, що патріоти України. Але якийсь дивний той патріотизм, затруєний «русскім міром», зазомбований імперською пропагандою. А оті гасла «Фашизм не пройдет!», які подекуди несли учасники святкувань, взагалі не піддаються жодній логіці. Бо він уже прийшов. Але не в Київ чи Львів, а в окуповані Крим та Донбас, де «найправославніші брати»-росіяни вбивають і піддають тортурам своїх же одновірців-українців.

Але найбільше того дня «відзначився» телеканал «Інтер» своїм широко розрекламованим концертом «Перемога. Одна на всіх». Він щороку організовує такі грандіозні виступи на День Перемоги. І щоразу в них стає все менше українського, хоч його і так було небагато, а все більше російського. І ведучі вже говорять лише російською, і пісень українських дві-три, решта російські. І вся термінологія з радянських часів, як і географія «нашей страны». І неприхована ностальгія за радянським часом, де всі ми були разом і здобули таку прекрасну перемогу. Звісно, «Інтер» на тих концертах теж не бачить ні окупації Криму, ні війни на Донбасі, ні того, що ми вже нині маємо кому вклонятися і подякувати за те, що стримали агресора, не дали йому просунутися вглиб України. Тому й має телеканал сумну славу антиукраїнського та антидержавного.

І цьогоріч своїм концертом він знову це підтвердив. Особливе обурення викликали провокаційні слова ведучих у фіналі концерту: «Вісім мільйонів українців загинули від рук фашистських загарбників. Це наша історія. Це наша генетична пам’ять. Ми не можемо дозволити, щоб вулиці наших міст називали іменами фашистських злочинців, а їхні портрети безкарно проносили під час факельних ходів у нашій столиці, де кожен метр просякнутий кров’ю наших співвітчизників». Концерт записувався раніше, і цей його фрагмент хтось викинув в Інтернет. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення попереджала телевізійників, щоб добре подумали, перш ніж випустити це в ефір. Не дослухались. Провокаційна заява все ж прозвучала.

А вже другого дня «інтерівці» відзвітували: їхній святковий концерт «Перемога. Одна на всіх» — абсолютний лідер українського ефіру 9 травня. В Україні концерт дивилися 7,3 мільйона людей. «І як вони це вирахували на наступний день? Ватні власники «Інтера» Фірташ та Льовочкін намагаються взяти всіх нас на понт і показати шалену підтримку ватної пропаганди», — відгукується один з користувачів соцмереж. А інший зазначає: «Та скасуйте цьому «Інтеру» нарешті ліцензію! Навіщо хлопці гинуть на Донбасі, коли в Києві вільно діє це антиукраїнське сепаратистське кубло?» Але, з’ясовується, що зробити це не так просто. Наше законодавство передбачає довгу процедуру. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення уже призначила позапланову перевірку телеканалу, що триватиме місяць. За її результатами найбільше, що може отримати «Інтер» — це штраф. І таких штрафів треба мати кілька, щоб можна було на телеканал подати до суду, бо тільки він має право відібрати ліцензію. А в суді ще треба довести, яких «фашистів» мали на увазі телевізійники, адже вони не називали прізвищ. Провокація була юридично грамотно спланована. І хоч усім усе зрозуміло, для суду це не аргумент. Як тут не згадати одного з авторів газети «День» Ігоря Лосєва, який моніторить українські телеканали. На його думку, деякі з них безсоромно виконують функції заборонених в Україні російських телеканалів. І немає на них управи, а влада не бачить небезпеки, яку вони сіють. Адже очевидно: ті провокаційні слова телеведучих аж ніяк не їхня самодіяльність, це політика власників телеканалу і тієї політичної сили, яку вони представляють.

Думаю, всі оті події і на «Інтері», і в Полтаві, і в Кривому Розі взаємопов’язані. У них один організатор — «миролюбний» «Опоблок», який максимально мобілізував 9 травня свій електорат, щоб показати владі, яку велику підтримку він має. І не випадковою була інша фраза телеведучої з «інтерівського» концерту: «Нам деколи здається, що все проти нас, що ми чужі в своїй країні, але це не так. Нас багато: сотні в цій залі і мільйони біля телевізорів». Тобто вони впевнені, що готові до реваншу, що їхній час уже близько і вони повернуться — зі своєю ідеологією, героями та «генетичною пам’яттю», зі своїми цінностями, орієнтованими на Москву.

І ще одна деталь: в усіх отих маршах «безсмертних полків» поруч з організаторами йшли їхні духовні наставники — представники УПЦ Московського патріархату. Вони нині в один голос з «Опоблоком» засуджують прагнення мільйонів українців отримати нарешті Томос про автокефалію українського православ’я, організували цілу кампанію масового надсилання у Вселенський патріархат листів-протестів своєї пастви проти «легалізації розкольників». А нардеп Новинський уже їздив у Польщу, зустрічався з тамтешнім православним духовенством і закликав його не підтримувати автокефалії Української православної церкви. А нас цей «Божий чоловік» зухвало повчає, що маємо лише один шлях до помісної церкви — через покаяння та  повернення до лона «канонічної церкви». Його, здається, і депутатської недоторканності позбавили, і кримінальну справу порушили, а він продовжує вільно та безкарно шкодити Україні.

День Перемоги для частини нашого політикуму — це вже не світський Великдень, як його колись називали, не свято пам’яті та вшанування подвигу солдатів Другої світової, а, на жаль, один з елементів гібридної війни сусідньої країни проти української незалежності, нашого буття поза російською орбітою. З цим треба щось робити і владі, і патріотичним силам, і всім тим службам, що зобов’язані убезпечувати країну від руйнівних дій «п’ятої колони». Вона зухвало іде «ва-банк». Проспимо, промовчимо, вдамо, що нічого не відбувається — і не зогледимось, як «прекрасне минуле» та «спільна історія» повернуться не тільки на наші телеекрани, а й у повсякденне життя.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини