«У вашій газеті в рубриці «Кухня пана Юзека» під заголовком «Мнясо — не мандрибони» були такі слова: «Головне — мати трошка того м’яса, бо з нинішніми цінами його си позволити хіба президент може. Ну, і міністр якийсь…»
А в рубриці «Читали» під заголовком «Розваги із хованками» пише, що відпочинок Президента на Мальдівах обійшовся в 500 тисяч доларів. А потім Віктор Чумак додає, що Верховний Головнокомандувач під час війни не повинен відпочивати на Мальдівах.
Я думаю, що редакції треба більш прискіпливо додивлятися до дописувачів, щоб не опинитися в такому становищі, як газета «Експрес», бо від цього можуть постраждати тисячі читачів, а також колектив редакції», — написав мені пан Петро Ткачук із Краснопущі Бережанського району.
Я вже не раз балакав, же в політику не дуже хочу лізти, але во як є час коло плитки, закім щось сі пече чи варит, то побалакати про то про сьо можна. Але як то є: зачнеш про погоду, а перейдеш на політику. Без неї ніяк.
Дякую вам, пане Петре, за то, же переживаєте за таких писарчуків, як я, і за газету. Але тут таке діло, же мовчати —не вихід. Критикувати владу (від депутата сільради до президента) тре, аби вона сі не розслабляла. Бо ми так чемно на її виходки сі дивим, же за тих во два десятки з гаком років незалежності мало не з кажної родини хтось утік на заробітки, жеби вижити. А хто не годен, той животіє на жебрацку пенсію чи зарплату. Якби ми тую владу пантрували, вона нас до ручки не доводила би.
Я розумію, же ви маєте чо переживати. Бо ще недавно ми сі видерли з того Союзу, де закривали не то що газети, а писки. Так сі бояли, жеби люди не думали інакше, як партія сказала. Теперка не той час, жеби мовчати. Ніде в світі не мовчат. Я во видів, як у Гамериці сі робит: тілько щось людям сі не сподобало, як пішли в рух статті, а як не помагає, то люди на вулиці виходят. І свого сі домагают. Нам тоже тре так робити. А то нинька видиш як не проплачений мітинг, то гой-парад.
Тре тую владу вчити поважати народ. А то як вибори сі зачинают, кажне щось обіцяє. Та гнати тих обіцяльників у шию тре, а не дивитисі, як вони по телевізору з вилами скачут, на колясках катаютьсі і в каблуках метрових, босі ходят і гранатами розкидаютьсі, ногами інших копают і писки їдне другому б’ют. Як перестанемо таким дурням вірити, то й самі в дурнях сі не лишим.
А то, що наша влада, від Кравчука починаючи, тілько за себе і дбає, то так не має бути. І невіжу, таке і в церкві вчат, тре вчити. Хоць би словом. От я і той Чумак, а ще дописувачі до нашої газети вчат владу словом: не робіт зле людям, не крадіт, будьте чесними і співчувайте тим, хто вас до корита пустив. Не доходит. То що нам робити? Мовчати? Буде гірше. А гірше вже нема куда.
От ви, пане Петре, коли остатний раз на море їздили? Хоць би до Криму, коли ще його москалі в нас не забрали. Або хоць у сусідну область чи район на річку порибалити, на сонечку поніжітисі коло води на пісочку? Було таке? В мене — нє, бо як був молодий, то грошей шкодував, бо й так мало зароблявім, а до того ж не мав часу: спочатку на роботі добре сі нагонив, а потім вдома господарку порав. І все копійку до копійки складав: то на хату, то на діти, то на ремонт, то на город. Нинька в молодих ті ж клопоти. А я вже старий, мені вистачає на стільчику під хатою посидіти, яке там море і водичка. Отак і садимо здоровля.
А во сі война почала, і вже не раз читавім, як пенсіонери остатну сотку-дві з хати приносят волонтерам, жеби ті нашим солдатам труси купили чи шкарпитка, бо держава спочатку ніц не давала. Воно, гіпертонічне, трисесі, з паличкою в руках човгає в другий кінец міста, жеби віддати остатні гроші нашим воїнам. Бо переживає. Бо знає, як то жити, коли на голову капає, коли мороз костомахи ломит, коли жолудок порожний бурчит. А тутка керівник войска тратит мільйони гривнів, жеби віддихнути на елітному курорті! Як тут мовчати!
Я розумію, же він людина, же тоже сі змучує і хоче віддихнути. Але ж з розумом тре всьо робити! Чо в других країнах президенти, міністри можут скромно у своїй стороні відпустку провести, а наші не годні. Корона з голови їм впаде, чи що?
Вже буду закінчувати, бо можна балакати довго і нудно. Ви, пане Петре, переживаєте, жеби газету за випади проти президента не закрили. Якщо нині в нашій державі будут нам, вам і журналістам закривати писки за правду (а не за брехню), то з такою владою тре робити то саме, же з попередною. Або то, що з тою попередною ми не встигли зробити. І не по їдному на майдані прапорцьом махати і пісеньки співати чи на кухні скиглити, а вийти мільйонами і поставити пройдисвітів на місце. Ще й добре пояснити, хто має право слово сказати, а хто має (замість ганяти по каналах і заграницях) свою роботу добре робити. І тоді зажиєм. Бо інакше ніякі ВеМеФе нам не поможут, ані оті во заробітчанські мільярди долярів, які ми шлем додому, а вони пропадают на островах у чиїхось банках.
Фух, вроді всьо написав, же думав. Як то кажут, чим банячок накипів, тим і насмердів. А теперка йду до плитки. Тре во щось зрихтувати і читачам розказати, що вийшло, ще й рецептом сі поділити.
Ваш пан ЮЗЕК
Фото з вільних джерел