Все починається зі слова. З його допомогою можна зцілити або ранити людину, ліпити з неї борця чи плаксу, формувати ідеали, відволікати від реальності. Результат багато залежить від того, хто і як доносить інформацію до споживача. Себто від телебачення, преси, радіо.
Свобода слова
Це одна з політичних свобод, що включає: свободу доступу до інформації, свободу поширення інформації, свободу формування власної думки, без зовнішнього втручання. Іншими словами ─ це право кожної людини отримувати від влади правдиву інформацію і критикувати владу. Один із засновників США Бенджамін Франклін вважав свободу слова найголовнішою із свобод, бо з нею можна завоювати інші, а без неї ─ їх втратити.
Свобода слова в Україні ─ право говорити без обов’язку влади чути, реагувати. Як безалкогольна горілка. Смак і запах є, а не п’янієш. Найпомітнішими недоліками інформаційного середовища України є залежність від політичного та економічного лобіювання і поширення непрофесійних публікацій.
Держава і народ
Влада ─ це панування одних людей над іншими, легітимне право розпоряджатися ресурсами і людськими долями. Четвертою владою образно називають засоби масової інформації (ЗМІ). Першою вважається законодавча влада, другою ─ виконавча, третьою ─ судова. В Україні поділ влади ще не став традицією, вони розділені лише формально. На пострадянському просторі ставлення людей до перших трьох гілок влади здебільшого залежить не стільки від якості останніх, скільки від інформації, яку подає четверта. Коли така інформація правдива, то народ контролює владу, вона змушена з цим миритися і буде вдосконалюватись. У громадянському суспільстві люди весь час невдоволені своїми правителями. Це вважається нормою. Якщо журналісти перехвалюють владу, то остання нахабніє, перестає рахуватися зі своїм народом і розкладається. Тоді неминучий соціальний вибух, народ виходить на Майдан і змінює владу. Як правило, проливається кров, інколи під гарячу руку потрапляють найбрехливіші представники ЗМІ.
Наш народ тривалий час був слабшим за владу. Але ситуація поступово змінюється на краще.
Держава і ЗМІ
Наскрізна ідея української класичної літератури ─ виявлення несправедливості і відстоювання правди. Вітчизняна журналістика теж би мала бути такою, адже журналіст ─ це письменник, який працює на гарячому матеріалі.
У цивілізованому світі стосунки між урядом і ЗМІ часто ворожі. Там митець перебуває в опозиції. Його справжній успіх обернено пропорційний наближенню до влади. Загальновідомо, що все живе пливе проти течії, за нею ─ лише баласт.
У нас ─ навпаки. «Сторожові пси» демократії перетворилися на «сторожових псів» влади та олігархів. Ті нагороджують журналістів почесними званнями. Тобто «сторожовим псам» демократії дякують за те, що вони не гавкають. Недарма Микита Хрущов колись вважав творчих працівників автоматниками партії.
Нерідко діяльність ЗМІ зводиться до маніпуляції електоратом. Недавно споживачів інформації переконували, що в їхніх бідах винні лише Янукович та його найближче оточення. Потім взялися за Путіна. Місцеву владу чомусь вважають священною коровою, її не чіпають. Але ж будь-яка влада в державі формується за однаковими моральними цінностями. Якщо на столичному троні та біля нього лише клептомани, то місцеві слуги народу відрізняються від верховних хіба що розміром украденого.
А щоб преса була ще більше залежною від уряду, постійно підвищуються вартість газетного паперу і тарифи на доставку місцевих видань. До речі, у Франції держава дотує всі газети, незалежно від форми власності.
Зміст інформації
Особливість сучасної медіа-культури ─ це домінування розважальної функції, тоді як моральна і виховна нівелюються. Ми послідовно втілюємо в життя невмирущу ідею Йозефа Геббельса, який закликав давати поневоленому народові лише розважальне мистецтво. А щоб в електорату не визрів «дух, що тіло рве до бою», його відволікають модними нині інформаціями про садівництво, краєзнавство, сімейні проблеми, розваги, спорт. Оприлюднюються відверті небилиці на кшталт: як телебабці виростити на дачі щедрий урожай, зварити з нього чудову мармуляду, з насолодою скуштувати її, вмить омолодитися на півсотню років і звабити Івана-царевича.
Сучасні ЗМІ сформували споживача інформації — мармулядника, який не здатен відстоювати свої права. Він навчений плакати, нарікати на долю і чекати, що хтось потурбується про нього та його сім’ю. В наших піснях здебільшого страждання, а теленовини із Лугандонії нагадують плач Ярославни.
Якість інформації
Вищим пілотажем журналістики завжди вважалися фейлетон, памфлет, нарис. Вони щезли із газетних шпальт. Замість них з’явилися огляди та інформації. Статті з претензіями на аналітику ─ здебільшого плагіат. Деякі публікації мають такий стосунок до творчості, як кіно до кінології.
Тепер часто нарікають на відсутність правосуддя в Україні. Дієвою формою громадського контролю над судочинством є присутність журналіста в залі судового засідання. Виставити озброєного диктофоном представника четвертої влади за двері можна лише тоді, коли справа стосується дітей чи осіб, потерпілих від сексуальних злочинів. Де судові репортажі? Де журналістські розслідування про рекет у лікарнях і про розбазарювання земель у приміських селах?
У демократичній пресі прийнято розмежовувати інформацію про факти й коментарі. Інформацію подають журналісти, а коментарі ─ спеціалісти. Наші журналісти коментують усе що завгодно, хоч спеціальних знань не проявляють.
Кодекс етики українського журналіста
Значна частина журналістів не прагне відстоювати правду. Їм вигідніше на примітивному рівні писати замовні статті.
Ігнорування інтересів суспільства є порушенням етики журналіста. Інформаційні та аналітичні матеріали мають бути чітко відокремлені від реклами відповідною рубрикацією. Точки зору опонентів, у тому числі тих, хто став об’єктом журналістської критики, повинні бути представлені збалансовано. Журналіста не можна зобов’язати писати неправду. Плагіат і незаконне отримання матеріальної винагороди є несумісними із званням журналіста. Також журналіст не повинен використовувати службове становище в особистих цілях, з метою наживи та самореклами. Своїх колег і родичів краще не оцінювати в ЗМІ. Хвалебні оди можна буде писати, коли зникне несправедливість.
Орест ЗВАРИЧ