Вільне життя

Не той українець, у кого батьки — українці…

Україна для росіянина Михайла Голтишова стала рідною наприкінці вісімдесятих років, коли він приїхав з холодного Мурманська у теплу Одесу і став студентом тутешнього інституту харчової промисловості. Тут зустрів свою кохану й разом після навчання поїхали у Лисичанськ, що на Луганщині.

Мине десять років, і пан Михайло разом з однодумцями започаткує ТОВ «Тетра». У той складний час підприємства по всій Україні закриватимуться, а люди опускатимуть руки. Але Михайло Миколайович, долаючи всілякі труднощі, не тільки впорається, а виведе своє підприємство на всеукраїнський рівень, адже тут над переробкою скла, виготовленням дзеркал і скляних картин працюватимуть справжні ювеліри, майстри своєї справи.

Нині Михайло Голтишов — директор уже всім відомого товариства «Тетра», продукція якого є в кожному великому місті України. Зокрема, це співпраця з сорока п’ятьма гіпермаркетами «Епіцентру», шістнадцятьма гіпермаркетами «Нової лінії», тридцятьма магазинами «ОПТ-центру» та двома — «Будмену». Величезна мережа, чи не так?

Що за дивовижна продукція — картини зі скла? Їх виготовляють з розігрітої смальти, викладеної по трафарету на жаростійку площину. Це унікальні складні витвори, на виготовлення однієї картини треба декілька діб. Вони нині прикрашають школи, кабінети, є навіть у тернопільській громадській організації «Схід і Захід єдині назавжди». На підприємстві виготовляли і символіку «Євро-2012», право на це давала Англія.

Головна складова успіху підприємства, за словами пана Михайла, — наполеглива щоденна праця, яка руйнує всі кордони, здійснює будь-які мрії. Цей «золотий рецепт» діяв завжди: у далекому 1979-му, коли чоловік приїхав в Україну, і в 1989-му, коли заснував «Тетру», і в 2014 році, коли українське ставало російським, біле — чорним, а добро — злом. Здавалося, земля перевернулася, а світ зупинився. Михайла Голтишова це змінило. У минулому абсолютно аполітична людина, тепер переймається долею Батьківщини не менше за найщиріших патріотів-українців. Так, саме долею Батьківщини, бо росіянином він був колись давно, в іншому житті. Тут і зараз пан Михайло живе з Україною в серці. І хоча у Майдані участі не брав, бо не міг покинути підприємство, засинав і прокидався разом із Майданом, новинами, прямими ефірами. Спокою не давала думка: якщо це безмежне небо, у яке колись давно закохався, і має спалахувати, то лише від червоних променів світанку, а не від пострілів гармат.

Коли над Лисичанськом точилися бої на смерть, але за життя, під загрозою був кожен, адже куля не обирає жертв. Люди переїхали жити до підвалів, які стали єдиним прихистком, єдиною надією вижити, а підприємство Михайла Голтишова продовжувало роботу, не зірвавши жодної поставки. Крім цього, пан Михайло почав допомагати українській армії, бо вважав своїм прямим обов’язком підтримувати тих, хто щодня ризикує життям заради нас. У цей складний час на підприємстві виготовили понад п’ятдесят буржуйок для бійців на лінії розмежування, допомагали харчами, з ремонтом техніки, плели сітки. У 2014-му вступив до громадської організації «Сприяння розвитку Лисичанська», бере участь у всіх міських заходах, фінансово допомагає з організацією відпочинку дітям зі сходу.

Як відомо, усе починається з родини. Варто одним оком подивитися на світлину сім’ї Голтишових, щоб зрозуміти: тут живуть за правилом: «Не той українець, у кого батьки українці, а той, у кого діти українці» — вся його родина у вишиванках. І тільки Євген, молодший син пана Михайла, у 2017-му тимчасово змінив цей прекрасний атрибут нашої культури на камуфляж. Забувши про непридатність до служби через стан здоров’я (парубок навіть в армії не служив), ні з ким не порадившись, пішов на війну. Бо так треба, бо так виховали.

Михайло Голтишов — людина, яка руйнує будь-які стереотипи, доводячи кожного разу: не обов’язково народитися в Україні, щоб бути українцем. Не обов’язково мати здоров’я, щоб стати на захист рідної землі. Не потрібно багато можливостей, щоб досягти успіху — тільки величезне бажання і власна праця роблять мрії реальністю. Саме такі люди нам потрібні — мудрі, рішучі, дієві, а головне — українці серцем і душею.

Таня УДОДОВА,
учениця дев’ятого класу Лисичанської школи №8.

На фото авторки:  зі школярами на підприємств і дарунком учням; з родиною старшого сина; з молодшим сином Євгеном.

 

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини