Вільне життя

Незабутні співці народу

Незабутні співці народу
А хто грає, того знають
І дякують люде:
Він їм тугу розганяє,
Хоть сам світом нудить.
Т. Шевченко

Споконвіків український народ славиться своєю веселою та журливою піснею, жартівливим і запальним танцем, влучним гумором, сатирою. Наш народ — народ великої душі й доброго серця — ніколи не зазіхав і не зазіхає на чужу землю та її багатство. Бо він сам — найбагатший з усіх народів світу своєю родючою землею, працелюбністю, духовною окриленістю, відвагою, високою культурою, яскравим мистецтвом. Хоч історія його досить драматична. Про неї нам розповідають, виспівують, виграють у своїх думах мудрочолі співці-кобзарі.

«Українські думи, що через століття передавались гомерами України — кобзарями — світять своїми барвами, розмахом козацької відваги та філософської вдумливості», — саме таку оцінку давав А. Луначарський у своїй книжці «Великий народний поет Тарас Шевченко». З любові, щирої поваги до кобзарів світлий геній Тарас Шевченко назвав збірник своїх творів «Кобзарем».

У липні цього року згадуємо наших кобзарів Остапа Вересая — Гомера у селянській свиті — з нагоди 215-ї річниці від дня народження, та Івана Кучугуру-Кучеренка — корифея кобзарського мистецтва — з нагоди 140-ї річниці від дня народження.

Виходець із кріпацької родини села Калюжинців на Полтавщині Остап Вересай осліп у чотири роки. Його батько Микита теж був незрячим, але добре грав на скрипці, співав народні пісні й цим заробляв на утримання сім’ї. До них часто заходили кобзарі, разом грали й співали. А згодом батькові запропонували віддати сина «у науку, може, з нього кобзар буде». П’ятнадцятирічним юнаком Остап почав навчання у кобзаря Семена Кошового із села Голінки. Остап мав виняткову музичну пам’ять і швидко запам’ятовував думи й народні пісні.

Понад 70 років Остап Вересай мандрував від села до села, виступав у Києві перед членами Південно-Західного географічного товариства. Композитор М. Лисенко організував прилюдні виступи кобзаря у Петербурзі, в музеї етнографії і старожитностей, на засіданні благодійного комітету та в інших аудиторіях. Газета «Петербургский листок» (1875 р. №41) писала, що зал Благородного зібрання, який вміщав близько семисот чоловік, був переповнений і ще сотні людей не могли потрапити на цей концерт.

У його репертуарі були думи: «Втеча трьох братів з Азова», «Невольницька», «Про бурю на Чорному морі» та багато інших. Їх від О. Вересая записали й опублікували М. Лисенко, О. Русів, П. Чубинський… Відійшов у вічність Остап Вересай 1890 року у сусідньому від Калюжинців селі Сокиринці. А піп Кузьма Монкевський відмовився правити за ним панахиду. Тільки в 1959 році у Сокиринцях урочисто відкрили музей-кімнату народного співця за ініціативи М. Рильського. У 1978 році скульптор І. Коломієць створив бронзовий пам’ятник Остапові Вересаю в рідному селі. Благородний, розумний, справжній чародій, високоталановитий кобзар Остап Вересай житиме вічно в серцях українців.

Кобзар Іван Кучугура-Кучеренко також займає особливе місце серед кобзарів. На рідкість здібний, «мимо його уваги не проходило ніщо і кожне спілкування з тодішньою інтелігенцією лишало в ньому слід», — напише композитор Г. Хоткевич про Івана. Він народився 1878 року в селі Мурафі на Харківщині в бідняцькій родині. У трирічному віці позбувся лівого ока і пошкодив праве. Рік у рік зір падав, маловидющим Іван залишився на все життя, ходив з поводирем. Вишкіл у співі та грі на кобзі пройшов у набожного співця-жебрака, який часто співав у церкві, на базарах, ярмарках.

Крім кобзарських дум, Іван знав до 500 українських народних пісень найрізноманітніших жанрів, мав хист до складання власних творів. Він — автор пісні «Доля». А під час виступів мав при собі дві бандури: одну, настроєну на мінорний лад, а другу — на мажорний. Таким чином не тратив часу на перестроювання інструмента під час концертів, що згодом перейняли й інші кобзарі.

Маючи приємний тембр голосу (баритон), володіючи віртуозною грою на кобзі, Кучеренко зі своїм вчителем, а потім і самостійно, грав у селах і містах України. У мандрівках його не раз били грабіжники, він мало не потрапив під поїзд, зазнавав постійних гонінь від місцевих поліцаїв та урядників. Попри все не втрачав духу, продовжуючи грати й співати. Користувався повагою людей, які слухали його уважно. А після успішного виступу в Харкові 1902 року на ХІІ археологічному з’їзді став одним з найпопулярніших народних співців.

Із 1908 року за рекомендацією Г. Хоткевича працював у Києві викладачем гри на кобзі у музичній школі, організованій М. Лисенком. Навчав 18 учнів, виступав з концертами. Популярність Кучугури-Кучеренка зростала з кожним днем. На афішах у Харкові, Києві, Одесі, Полтаві, Ростові, Мінську, Петербурзі, Москві, Варшаві та багатьох інших містах перед його прізвищем зазначалося: «знаменитий», «славнозвісний», «славетний». Його кобзарську майстерність високо оцінювали професори Ф. Колесса, К. Квітка, історик Д. Яворницький, письменниця Леся Українка. У 1925 році за успішну кобзарську діяльність, за популяризацію українських народних пісень Іванові Кучугурі-Кучеренку було присвоєно почесне звання народного артиста УРСР.

Знайомлячись із українськими кобзарями та їхньою діяльністю, переконуємось у тому, що кобзарі завжди були улюбленцями народу, їх знали й глибоко шанували. Михайло Стельмах у повісті «Щедрий вечір» писав, що цей старечий голос народних співців, битий морозами і заметілями, січений дощами й громом, завжди кликав знедолених і пригнічених до волі, до щастя, а Великий Кобзар України Тарас Шевченко із сердечною повагою ставився до кобзарів, стверджуючи, що «наша дума, наша пісня не вмре, не загине»…

Незрячі очі співців не бачили сонячного світла, але осявали дорогу до незалежності рідному народові.

Дарія ЧУБАТА,
голова правління міського об’єднання «Просвіти»,
член НСЖУ.

м. Тернопіль.

ВІД РЕДАКЦІЇ. Сьогодні в знаної у краї просвітянки і нашої постійної авторки Дарії Чубатої — день народження. Найщиріші вітання та найкращі побажання Вам, шановна просвітянко! Хай Господь примножує літа, а рука не втомлюється нести смолоскип знань, пам’яті, доброго світла в наші оселі і душі.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини