Із Дворища Козівського району до траси, що на Зарваницю, всього 600 метрів. Однак десятиліттями люди долали цю невеличку відстань ледь не вплав, грузли в болоті. Аби впав дощ — машини вже не могли проїхати. Не раз доводилося їх кіньми витягувати. А тим, хто приїжджав із міста, родичі до асфальту гумовці виносили.
Якось трьом сестрам — Зіновії Лісобей, Марії Сточанин і Євдокії Кіналь, котрі мешкають у Тернополі, але часто їздять на батьківщину, терпець урвався — і вони торішньої осені відразу пішли до «найвищого» в області кабінету. У заяві попросили освітлення центральної вулиці, дорогу й зупинку на вимогу, щоби не йти з Дворища до автобуса через весь Ішків.
Незадовго жінки отримали письмову відповідь, що все буде, але втомилися чекати й зібрали збори громади.
— Кабель на вулиці вже був прокладений, тож сільрада тільки виділила гроші на нові ліхтарі, — розповідає Григорій Медвідь, до речі, теж тернополянин. — Але коли електрики сказали, що не зроблять світла, бо погана погода, за справу взявся пенсіонер, колишній шахтар Іван Лозінський. Він і перші ліхтарі в негоду чіпляв, і другі. Іван — майстер на всі руки, на різній техніці розуміється, ремонти в хатах робить. Не за гроші — просто не вміє людям відмовляти.
Так вулиця засвітилась, а болото на дорозі люди й далі місили ногами. Тому навесні зібрали ще одні збори — і справа зрушила з місця.
— Дорогу «підняв із грунту» наш односелець Тарас Леськів, — пригадує Зіновія Лісобей. — Він роками постійно її підсипав, зі своєї кишені платив за пальне, за послуги навантажувача. Привозив будівельні відходи, а люди сходилися і розрівнювали. Тарас і дерева обабіч дороги почистив — ми тільки позбирали гілки. Але без нашого голови Михайла Теслі дороги не було б.
Михайло Степанович головує в Ішківській сільській раді тільки перший термін — і в людей з’явилася надія, що підпорядковані їй села оживуть. Бо торік зремонтували дорогу в Ішкові й Росохуватці: завезли 16 машин асфальту на майже 300 тисяч гривень. Невдовзі в Ішкові відкриють їдальню на 60 місць, аби було де і свята справляти, і покійних поминати.
— Можна багато чого робити, якби були гроші, — каже Михайло Тесля. — І дуже добре, коли люди ініціативні, дружні. На дорогу з Дворища до траси сільська рада виділила 70 тисяч гривень на закупівлю щебеню і послуги транспорту, грейдер та коток надало аграрне підприємство, а все робили самі люди.
Тому й не дивно, що дорогу в Дворищі відкривали урочисто, з перерізанням стрічки. Мешканці хутора накрили стіл, щоби в святковій атмосфері подякувати і сільському голові, й дизайнеру Михайлові Сов’яку, і представнику аграрного підприємства Василеві Рудику, одне одному — всім, хто працею, грішми, наполегливістю долучився до доброї справи.
— Тепер на нашій дорозі рух — як у місті, — сміється Зіновія Дмитрівна. — Уже через Дворище машини їдуть до Ішкова. Ми ходимо хоч по камінцях, але сухеньких, милуємося краєвидами і тішимося.
…Ця дорога до маленького Дворища, де всього 20 номерів, — більше, ніж просто дорога, бо додала людям віри у власні сили, ентузіазму до нових справ і зміцнила переконання в тому, що громада — велика сила.
На фото: під час урочистого відкриття дороги.