Вільне життя

Трагедія Криму та Чорноморського флоту

Крим — невід’ємна частина України. Про це свідчить багато фактів, і не потрібно пов’язувати це твердження з так званим «подарунком Микити Хрущова» у 1954 році.

З українським Кримом тісно пов’язаний і Чорноморський флот, який за своїм складом теж був українським. Так, у 1914—1918 роках особовий склад флоту на 75—90 відсотків складався з українців. Офіцерський склад на 90 відсотків представляли вихідці з російських і німецьких (із Прибалтики) аристократичних родин.

За радянщини фальсифікувалася історія Чорноморського флоту, особливо період 1917—1918 років. Людям нав’язувалася думка, що Чорноморський флот у 1918 році перейшов на бік більшовиків і перебазувався у Новоросійськ. Справді, флот у травні 1918 року залишив бази в Одесі і Севастополі, але не з любові до більшовиків.

Після Лютневої революції в Росії на Чорноморському флоті почався процес українізації, хоч цьому перешкоджало монархічне офіцерство на чолі з командувачами флоту — віце-адміралами Колчаком і Лукіним. Уже з квітня 1917 року комісари — представники Центральної Ради — почали національно-просвітницьку діяльність серед моряків і докерів Одеси, Миколаєва, Севастополя, Херсона. На кораблях національно-патріотичну роботу проводили свідомі моряки, вихідці із Київщини та Полтавщини.

У Криму відбулося кілька великих маніфестацій українців, у яких брали участь моряки Чорноморського флоту. До однієї такої багатотисячної маніфестації у Севастополі долучилися моряки з лінійного корабля «Св. Євстрафій», переодягнені в запорожців і на конях. У Севастополі постала Українська чорноморська громада, яка мала на меті підготувати грунт для майбутнього українського флоту. Наприкінці квітня 1917 року на багатьох кораблях діяли українські корабельні ради, їхніми учасниками були сім тисяч моряків, або 10 відсотків усього особового складу Чорноморського флоту. Рада Чорноморської громади використовувала національний прапор, а її військова секція — запорізький малиновий прапор із білим хрестом.

Розбудова українського флоту набирає розмаху влітку 1917 року, коли про свою українізацію заявили екіпажі низки військових кораблів. Першим заявив про свою українськість Севастопольський флотський пів-екіпаж під командуванням капітана ІІ рангу Володимира Савченка-Більського, майбутнього командувача ВМС УНР. А 12 жовтня 1917 року на есмінці «Завидний» уперше на флоті підняли синьо-жовтий прапор. Апогею українізація на флоті досягла в листопаді, коли Центральна Рада ІІІ Універсалом проголосила УНР. Про перехід на бік української влади заявили команди низки кораблів, зокрема крейсера «Пам’ять Меркурія» та лінкора «Воля» — найпотужнішого корабля Чорноморського флоту.

25 листопада 1917 року на крейсері «Пам’ять Меркурія» піднято український прапор. Із телефонограми від 24 листопада команди крейсера до штабу командувача флоту: «Судовой комитет крейсера «Память Меркурия» сообщает: завтра, 25 ноября, в 8 часов утра вместо кормового Андреевского флага украинцами решено поднять украинский национальный флаг». Восени українські прапори були підняті над більшістю кораблів Чорноморського флоту.

Українізувалась і головна база ЧФ. У Севастополі 22 листопада 1917 року на найпотужнішому кораблі — лінкорі «Воля» піднято український прапор. Його підняли дев’ять лінкорів, у т. ч. «Борец за свободу» (кол. «Потьомкін»), сім крейсерів і допоміжних крейсерів, у т. ч. «Пам’ять Меркурія», «Олег», 18 есмінців, 15 підводних човнів, 16 сторожових та допоміжних катерів, 11 одиниць плавбаз.

Центральна Рада ухвалила низку законів, у т. ч. «Тимчасовий закон про флот», яким російський Чорноморський флот оголошувався флотом України.

Але ця перемога далася нелегко. Йшла жорстка політична боротьба за флот у «Центрофлоті» (загальнофлотський революційний комітет). Лише наприкінці квітня 1918 року українці перемогли в «Центрофлоті» і командувачем Чорноморського флоту призначено контр-адмірала М. П. Сабліна — нащадка козацького роду. Саблін насправді мав прізвище Шаблій, але коли він вступив до морського кадетського корпусу, то його записали Сабліним.

Однією з найяскравіших сторінок історії українського флоту стали події 29 квітня 1918 року, коли весь український флот виявив свою приналежність до Батьківщини.

Уранці 29 квітня на весь світ із Севастополя в ефір полинула радіограма на ім’я Центральної Ради: «Сього числа Севастопольська фортеця і флот, що в Севастополі, підняли українські прапори. Командувати флотом приступив адмірал Саблін». На штабному кораблі флоту «Георгій Побєдоносець» було піднято адміральський сигнал-наказ: «Заступив у командування українським Чорноморським флотом. Адмірал Саблін». Пополудні адмірал дав повторну радіограму такого змісту: «Браття Київської Центральної Ради! Сього числа Севастопольська фортеця і флот у Севастополі підняли українські прапори. Контр-адмірал Саблін».

Але на той час Центральна Рада уже перестала існувати і до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський.

Тим часом на Севастополь наступали німці. Оскільки Центральна Рада не включила Крим у склад Української держави, німці після підписання Берестейського миру України з країнами Четверного союзу почали окупацію Криму і першого травня зайняли Севастополь. Щоб Чорноморський флот не дістався німцям, адмірал Саблін 30 квітня 1918 року, виконуючи рішення «Центрофлоту», вивів із Севастополя основні кораблі флоту, взявши курс на Новоросійськ, де на той час владу вже взяли більшовики. Кораблі, що прибули в Новоросійськ, були потоплені більшовиками.

У Севастополі залишились 25 допоміжних і дрібних кораблів та 15 підводних човнів. Цим залишком флоту почав командувати контр-адмірал Остроградський, який наказав усім кораблям надалі піднімати щодня українські прапори.

Такою видалася ще одна сторінка нещасливої історії України. А трагедія Криму і Чорноморського флоту, які загарбала Росія, продовжується й донині. Історія повторюється. У 1917—1918 роках Центральна Рада не включила в склад України Крим, не взяла негайно Чорноморський флот під свій контроль. І в 1991 році незалежна Україна віддала більшу частину Чорноморського флоту Росії, дозволила російським кораблям базуватися на території півострова, що в підсумку призвело до втрати Криму.

Павло СЛИВКА.

м. Тернопіль.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини