Вільне життя

Яку Україну показуємо Європі

Учора, 16 серпня, в український прокат вийшов повнометражний художній фільм «Гірська жінка: на війні» спільного виробництва Франції, Ісландії та України. Щоправда, на допрем’єрному показі стрічки в Тернополі, який відбувся минулої суботи в «Сінема-сіті», його називали українсько-ісландсько-французьким фільмом, але, на мій погляд, це дещо натягнуто. Бо, за великим рахунком, це фільм ісландський – звідти його творці, в основі сюжету – історія Ісландії, Франції в кадрі немає взагалі, але ця країна фінансувала 60 відсотків бюджету фільму і його головним продюсером стала знана у світовому кіно Маріанна Скот. А ось Україна є і в кадрі, і долучилась до фінансування «Гірської жінки…» (у бюджеті фільму її частка – 11 відсотків). Ось тільки не такою хотілося б бачити свою країну у фільмі, що йде в європейський прокат. Але все по порядку.

Найперше варто сказати, що фільм серйозний, цікавий і видовищний. Гарна режисерська робота, блискуча – операторська: камера буквально милується північними гірськими пейзажами, де вже немає ні дерев, ні кущів, тільки мох, холодні струмки і снігові «латки». Цікавий музичний ряд: жива музика, живий спів – не за кадром, а вплетені в сюжет фільму. До речі, за музичне оформлення фільм отримав приз SACD Каннського фестивалю та увійшов до 20-ти найкращих його фільмів. «Гірська жінка: на війні» стала відкриттям Одеського кінофестивалю. Вона успішно пройшла на екранах Франції. Думаю, що мала успіх і в Ісландії, а тепер її може оцінити й український глядач.

У центрі фільму – історія 50-річної ісландки Хатли, що живе подвійним життям. Для всіх вона – диригентка самодіяльного хору, що живе розміреним життям самотньо в своєму будинку, де багато квітів і висять портрети її кумирів Махатми Ганді та Нельсона Мандели. Але є в її житті і таємний бік: вона  виступає за екологічну безпеку свого краю, борючись із місцевим алюмінієвим заводом, що забруднює природу. Хатла кілька разів знеструмлює лінію електропередач. За нею полює поліція на землі та в небі, але винахідлива жінка умудряється сховатися там, де і сховатися ніде. І тільки крапля крові, що впала на каміння з пораненої руки, виводить поліцію на її слід…

Горянку Хатлу зіграла Халлдора Гейхадедоттір – дуже відома і популярна в Ісландії художниця, актриса театру, телебачення і кіно, музикантка і режисерка. На батьківщині її називають «ісландською Сарою Бернар». Її гра в «Гірській жінці: на війні» захоплює. Вони такі подібні – ці прекрасні холодні гори і ця смілива, спортивна й винахідлива їх захисниця. Для Ісландії з усіх сторін – це справді гідна кіноробота.

А яким чином там з’явилась Україна? Самотня героїня фільму дуже хотіла удочерити дівчинку, і таку можливість їй надала наша країна. У Дружківці, на Донбасі, осиротіла чотирирічна Ніка – її сім’ю забрала війна. Отримавши дозвіл на удочеріння, Хатла їде в містечко, назву якого їй так важко вимовити. До дитбудинку її везе старенький автобус, який на кожній вибоїні ось-ось розсипеться. Кругом промзона, бетонні огорожі підприємств, під якими купи сміття. Тут же – дитячий будинок, де під час дощу все тече, в коридорах калюжі…

Коли з Нікою Хатла їде назад на такому ж древньому автобусі, дорогу перегороджує розлив річки, і їм доводиться переходити її вбрід. Як пояснював глядачам у Тернополі український продюсер фільму Сергій Лавренюк, цей розлив річки символізує екокатастрофу після вирубки лісів в Україні. Але ж це явище характерне для Карпат, а не для степового Донбасу.

От і думаю собі, яке враження про Україну залишиться після перегляду фільму в ісландців та французів, які ніколи в нас не бували? Не інакше, як про бідну та нещасну країну третього світу, в якій, щоправда, гарно співають старовинні народні пісні. Настільки старовинні, що після перегляду фільму й не знаєш, про що вони. Творці фільму розповідали: в первісному його  сценарії дівчинка Ніка мала бути з Болгарії, але ми довели, що краще б вона була з України. Напевно, Болгарія не  програла, якщо її збирались показувати такою ж відсталою і безпросвітньою.

І ще така інформація від українських творців «Гірської жінки…»: в нас знімали низку краєвидів, які на початку фільму подаються як ісландська природа, а також сцени на металургійному комбінаті, що у фільмі теж фігурує як ісландський: це проти його викидів бореться головна героїня фільму. Тобто нас просто використали, щоб додати бонусів іншій країні?

Напевно, це добре, що українське кіно виходить уже на рівень спільного з європейськими країнами кіновиробництва. Але при цьому, очевидно, слід зважати, в якому світлі буде показана наша країна у тих фільмах. На жаль, у «Гірській жінці: на війні» нас виставлено, як бідних родичів на задвірках Європи. Навіть те краще з нашого, що є у фільмі, – колоритне тріо, як зазначає одне з видань, асоціює Україну з жінкою, «яка потребує захисту, яка постійно в сльозах, розбита горем». Дивно, що цього не розуміють українські кіновиробники і представляють фільм як якесь своє досягнення. Ми мали велике кіно. Великого слід прагнути й сьогодні, а не задовольнятись будь-чим, що нам пропонують.

Галина САДОВСЬКА.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини