Три дні, з п’ятого по сьоме серпня, тривала в Лішні, що на Кременеччині, перша всеукраїнська проща родин бійців, які загинули в російсько-українській війні на сході України, та ветеранів АТО. Ініціатором її став парох місцевої церкви Великомученика Димитрія Солунського митрофорний протоієрей Андрій Любунь. Місце і час проведення прощі були вибрані не випадково.
По-перше, в Лішні з давніх-давен б’є джерело святої Анни, матері Пресвятої Богородиці. Біля нього багато десятиліть стояла капличка, яку не брали ні час, ні кулі, ні снаряди. У березні 1944-го на цій території проходила лінія фронту. Були зруйновані дощенту колишні панські споруди, а капличка уціліла. Більше того, як розповідав один з учасників тих боїв, радянський солдат-кременчанин, він з товаришем під час німецького обстрілу сховався в капличці, у надії, що вона їх врятує. І диво сталося: жоден снаряд, жодна куля не зачепили ні каплички, ні солдатів. Тобто це місце овіяне святістю і приваблює людей, які прагнуть зцілення своїх душ і тіл.
По-друге, в останні роки неподалік цілющого джерела та відновленої біля нього каплички Святої Анни, що була знищена за радянської влади, з ініціативи того ж таки отця Любуня побудовано нову каплицю — простору, кам’яну. А життя саме підказало їй застосування. На сході України йшла війна, гинули від ворожих куль українські вояки. Тож було вирішено створити в капличці пантеон загиблих героїв АТО. Рік тому його освятив архієпископ Тернопільський і Кременецький УПЦ Київського патріархату Нестор. А цього року в день Успіння святої Анни він у співслужінні священиків відправив архієрейську службу Божу для учасників першої всеукраїнської прощі родин бійців, що загинули на сході України. Звертаючись до прочан, владика Нестор зазначив:
— Здається, який зв’язок між святою праведною Анною та війною на сході? Насправді, це сьогоднішнє свято було вибране не випадково і вибране не людьми, а Богом для вшанування наших загиблих захисників… Знаємо, що праведна Анна зі своїм чоловіком Йоакимом до глибокої старості не мали дітей, а Діва Марія народилась у них тільки тоді, коли вони дали обітницю Богові, що посвятять цю дитину на служіння Йому. Якби не ця їхня обітниця, то не прийшов би на землю Спаситель, щоб визволити нас від прокляття гріха і смерті. Але свята праведна Анна не побачила сповнення цієї обітниці, бо померла задовго до Благовіщення Пресвятої Богородиці.
Ми, дорогі браття і сестри, отримали Українську державу, але довгий час ця наша держава будувалася і розвивалася абияк. Тривалий час питання церкви вважалось другорядним, з категорії тих, що не є важливими. І лише війна показала, наскільки важлива церква для народу, для того, щоб захищати не тільки духовні, а й інтереси державні. Ми бачимо, що поки свята праведна Анна не віддала Пресвяту Богородицю на служіння Богові, то і життя подружжя було безплідне й ганебне. Так само й Українська держава. Поки не почалася війна і поки весь світ не побачив, що ми можемо захистити себе від значно сильнішого ворога й агресора, теж над Україною насміхалися і не вважали її державою, а сприймали, як щось тимчасове, що скоро знову повернеться до складу Росії. І лише завдяки оцій жертві, що була принесена (як свята праведна Анна принесла в жертву Богові свою єдину дитину, так і ми принесли в жертву Богові наших кращих синів, доньок, братів, сестер, наших захисників, котрі загинули на сході), усі переконалися, що Українська держава перебуває під благословенням Божим, що вона прагне відстояти свою незалежність, свою свободу, посісти гідне місце серед інших держав…
Нехай кожен з нас сьогодні щиро помолиться за своїх рідних і близьких, які віддали життя за волю України. Нехай помолиться і за тих наших захисників, які нині стоять на сході, захищаючи Українську державу від агресора. Нехай кожен з нас, за змогою, докладається до того, щоб вони мали все необхідне. Нехай кожен з нас — чи матеріальними речами, чи своєю молитвою — служить захисту Української держави. Нашим загиблим воїнам-захисникам — вічная пам’ять, а нашим захисникам, що стоять зараз на сторожі Української держави, нехай Господь дасть здоров’я, силу, мужність і допоможе вигнати агресора з української землі. Щоб наша держава, повернувши собі свої землі, могла вільно розбудовуватись, міцніти і зростати. Їхня жертва нехай буде для нас прикладом, як потрібно любити Українську державу…
Слова архієпископа відлунювали у кожному небайдужому серці. І велична літургія, і ця щира проповідь, і освячення води, і панахида за загиблими справляли глибоке враження на прочан. Майже півтори сотні здебільшого матерів, а також батьків, інших родичів з усіх кінців України з портретами загиблих учасників АТО викликали найщиріші почуття вдячності за їхню жертву, за те, що їхні сини не тікали, не ховались, а стали на прю із ненаситним ворогом. Це вони подарували нам ціною власного життя і це тихе плесо озера, і цей сонячний день, і цю світлу прощу.
А ще — цю щемну молитву і смуток матерів, які знаходять у собі сили не тільки приходити на такі прощі, а й підбадьорювати усіх нас. Одна з них, з Рівненщини, дякувала організаторові прощі «за добру і благородну справу, за пам’ять про їхніх синів і чоловіків» та прочитала власного вірша, присвяченого світлій пам’яті свого єдиного сина Романа Зубчука: «Життя молоде пішло в домовину, та пам’ять живе. Мене ти любив, та любив Україну понад усе». Напевно, не просто даються такі рядки і не кожен може так піднятись над власним горем. Ми всі перед тими матерями в неоплатному боргу. І ця перша проща в Лішні — то лише невеличка, але дуже потрібна частина того, що ми можемо для них зробити: зібрати на спільну молитву, приділити елементарну увагу, щиро поспілкуватись, підтримати.
Як розповідав отець Андрій, на прощу з’їхались родичі загиблих захисників України з Дніпропетровщини, близько сорока чоловік, багато з Чернігівщини, а також із Харківщини, з Кропивницького, з Рівненщини та інших регіонів України. Серед них були такі, котрі на старості літ залишилися самотніми. Вони, може, й не мали ще стільки уваги до себе, такого широкого спілкування, як на цій прощі. «І ми бачили, як тепліли їхні очі, як відкривались їхні серця. І це те, заради чого варто було організовувати цю прощу. І наступна обов’язково буде», — запевняв її організатор.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з архіву редакції