Оскільки про перші чотири вечори XVI Всеукраїнського фестивалю «Тернопільські театральні вечори. Дебют» я розповідала минулої п’ятниці, тож сьогодні розмова піде про другу половину фестивалю і його підсумки.
Чого не прощає класика
Після веселих пригод сучасного паризького ловеласа Бернара (комедія «Жінки — це ще ті бестії» М. Камолетті) у постановці Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т. Шевченка, коли переповнений зал раз у раз вибухав сміхом та оплесками, наступного вечора було не до сміху, та й зал уже був не таким повним. Коломийський обласний український драматичний театр імені І. Озаркевича показував, як значилося на афішах, драматичну легенду «У неділю рано зілля копала» О. Кобилянської в постановці тернополянина народного артиста України Олега Мосійчука.
Скажу відверто: очікувала більшого. Попри весь трагедійний сюжет і режисерські старання, вистава виявилась холодною, награною. Весь час подумки порівнювала коломийську постановку з нашою виставою, ще коли в ролі старого Андронатті виходив на сцену незабутній Мирослав Коцюлим, та й уже після нього: в ній було більше чуттєвості, трагізму. Це, звичайно, не аргумент, але коли поруч тебе хтось позіхає, а хтось і дрімає, значить, сценічне дійство його не зачепило. Вкотре переконуюсь: класика — річ підступна: якщо її просто граєш, а не вживаєшся в неї, не пропускаєш через власну душу, ніякі спецефекти не допоможуть.
Хоча… Голова журі Федір Стригун був іншої думки, виставу він назвав «дуже чистою, гарною і щирою», а, звертаючись до артистів, сказав: «Сонечка наші, ви сьогодні були такі хороші, щирі, добрі». Ми із шанованим Метром наче різні вистави дивилися. Сподобались членам журі й акторські роботи, дві з яких були відзначені.
«Одруження»: таємниця Гоголя
Молодий драматичний театр з Чернівців привіз на наш фестиваль виставу «Одруження» М. Гоголя. Її постановку, сценографію та музичне оформлення здійснив художній керівник театру Іван Данілін. Теж класика, щоправда, комедія. Перед Агафією Тихонівною, яка мріє про сім’ю і домашній затишок, проходить цілий «парад» женихів. І їй треба вибрати одного з них.
— Уже увосьме дивлюсь «Одруження» і ніколи не розумів, про що вистава, — сказав після її закінчення Федір Стригун. — Розумію: Гоголь є Гоголь, з ним не посперечаєшся. А сьогодні спала думка: яку страшну комедію він нам залишив. Такі ситуації тоді трапляються з людьми, коли немає між ними любові. Він так жорстко застеріг: люди, будьте людьми. Тож не будьмо дурними — любімо одне одного!
Гарні у виставі акторські роботи. Її цікаво було дивитися.
Про «Джалапіту», виставу Першого академічного українського театру для дітей та юнацтва зі Львова не скажу нічого, на жаль, не змогла її подивитися.
Царський подарунок заньківчан
На «Марію Заньковецьку», яку Львівський національний драматичний театр, що має ім’я славетної артистки, привіз на фестиваль як подарунок, чекала особливо: давно хотіла її подивитися. І подарунок виявився царським! Заради нього варто було і фестиваль проводити.
Федір Стригун укотре довів, що він уміє дивувати, що є ще порох у його режисерських порохівницях, що навіть з біографічної п’єси не дуже високого штибу можна зробити мистецьку «цукерочку», справжній театральний шедевр. Тут усе вражає: і музичне оформлення, і сценографія, і акторські роботи, а головне — режисерський підхід. Бо як інколи сприймають корифеїв українського театру (і це сприйняття нав’язувалось нам здавна)? Їздив Україною мандрівний театр, грав якісь вистави. Усе зводилось до самодіяльності, меншовартості. А в постановці Ф. Стригуна наші театральні корифеї — це аристократи духу, будителі українства, справжня тогочасна українська еліта, яка наперекір усім заборонам і гонінням «розбурхувала українство». А що робила вона це блискуче, свідчить визнання ворога, що звучить наприкінці сценічного дійства. Царський генерал Муравйов, коли захопив Київ, заявляв: якби вони розстріляли Кропивницького, Заньковецьку, Садовського та Саксаганського, то не було б ніяких українців.
Тернопільський глядач приймав виставу оваціями. Їм, здавалось, не буде кінця. Щоб подякувати заньківчанам, Олег Мосійчук запропонував аплодувати з перервами. І кожна його похвала колегам отримувала чергову порцію овацій. Це було справжнє свято театру, яке приходить з такими блискучими постановками. Дякуємо, Федоре Миколайовичу, за те, що ви є, що ви з нами і так високо тримаєте театральну планку! Це культура, це рівень і це школа для інших.
Кожній Христі — по намисті
На цьогорічному фестивалі і професійне, і журналістське журі виявили однаковий підхід: у кожній виставі знайшли що відзначити. Те, що професійне журі не присудило дипломів за режисуру першого ступеня, за сценографію та за музичне оформлення, засвідчує рівень конкурсних вистав: відкриттів не було. Диплом за режисуру ІІ ступеня отримав Іван Данілін, режисер-постановник вистави «Одруження», за режисуру ІІІ ступеня — Артем Вусик, постановник вистави «Джалапіта». Останній присуджено і диплом за пластичне вирішення вистави. Диплом за акторський ансамбль отримали учасники вистави «Ножі в курях, або Спадок Мірошника» (Львівський академічний театр ім. Л. Курбаса). За головну жіночу роль відзначена Олександра Філімонова, а за жіночу роль другого плану — Ольга Якубів, відповідно за ролі Тетяни і Настки у виставі Коломийського театру «У неділю рано зілля копала».
Диплом за головну чоловічу роль отримав Ігор Натанчук за роль Робера («Жінки — це ще ті бестії», Волинський театр), а за чоловічу роль другого плану — Василь Шпунт за роль Жака у виставі «Скупий» (Хмельницький театр). Дипломи «За честь, достоїнство і вірність професії» отримали заслужений артист України Микола Валовець із Хмельницького та заслужений артист України Олексій Паламаренко (Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір’я»). Спеціальну відзнаку «Мистецька надія» отримав Богдан Гнатюк, автор і режисер вистави «Кафе «Республіка» (теж із «Сузір’я»).
Відзнаки журналістського журі: приз глядацьких симпатій — виставі «Жінки — це ще ті бестії»; диплом «Фатальна жінка» отримала Наталія Рибка-Пархоменко за роль Жінки у виставі «Ножі в курях…»; диплом «Фатальний чоловік» дістався Русланові Іліку за роль Качкарьова в «Одруженні». «Відкриттям фестивалю» стала «Джалапіта». «Скупому» присуджено диплом за сучасне прочитання класики. Диплом «Талант у квадраті» отримав Богдан Гнатюк — автор п’єси і режисер-постановник вистави «Кафе «Республіка». Олександра Філімонова отримала диплом «Вранішня зірка» («У неділю рано зілля копала»). Журналістське журі подякою «За вірність творчим традиціям українського театру» відзначило і гостей фестивалю — заньківчан.
Головне, що фестиваль є
У кожного з нас, хто стежив за фестивальними виставами, — свої враження про цьогорічні «Тернопільські театральні вечори». Є такі, що все ганять: мовляв, «мордували глядачів» то «Ножами…», то ще чимось. Є такі, що все хвалять («Ну коли б ми ще побачили стільки різних вистав і зі стількох театрів»). Хтось намагається аналізувати, з’ясовувати, куди ж іде нині український театр.
Але ще одну думку варто процитувати — начальника управління культури облдержадміністрації, заслуженого діяча мистецтв України Григорія Шергея. Він, зокрема, сказав: «Я думаю сьогодні про того, хто започаткував цей фестиваль — про незабутнього Михайла Якубовича Форгеля. Він порадів би цій переповненій залі. Фестиваль розвивається, видозмінюється, але він є і приносить радість усім, хто любить театр».
Очевидно, тому ми й так чекаємо його кожної осені. І за цю «вересневу розраду» маємо подякувати його організаторам.
Галина САДОВСЬКА,
членкиня журналістського журі фестивалю.
Фото Віри Перун і з вільних джерел