Останні літні дні практично співпали із завершенням сезону у вітчизняних майстрів веслування на байдарках і каное. Серед тих, хто відзначився на командному чемпіонаті України в Полтаві, і вихованка Тернопільської ДЮСШ із водних видів спорту та обласної ШВСМ, майстер спорту Тетяна Єднак: у перегонах на байдарках-одиночках виборола «золото» в спринті на 200 метрів і «бронзу» на дистанціях 500 і 1000 метрів.
Загалом же медальний урожай Тетяни за підсумками сезону поповнився дев’ятьма медалями офіційних всеукраїнських стартів — завоювала по три нагороди кожної проби. В складі збірної України наша землячка виступила також на чемпіонатах Європи і світу серед спортсменів віком до 23-х років в Італії і Болгарії, де разом із подругами по екіпажу байдарки-четвірки двічі виборювала п’яті місця.
— А як сама Тетяна оцінить ще свіжі в пам’яті старти?
— Рік видався вдалим, хоча і не легким. Підготовка в збірній України передусім спонукала до щоденної праці з максимальною самовіддачею. Інакше годі було розраховувати на місце під сонцем у компанії Марії Кічасової, Марії Повх, Анастасії Тодорової, Інни Грищун, які в складі байдарки-четвірки лише миттю поступилися лауреатам позаторішньої Олімпіади в Ріо-де-Жанейро, чи призерок чемпіонатів світу та Європи Людмили Кукліновської, Юлії Колесник та Анастасії Горлової. Не мені, звісно, робити висновки стосовно того, чи сповна реалізувала власні можливості. Однак результати національних змагань засвідчили: можу на рівних конкурувати з подругами-суперницями по збірній.
— Тренерський штаб національної команди когось із вас виділяє?
— Тренер збірної Олексій Іванович Семикін користується великим авторитетом серед спортсменок. Кожна з нас йому довіряє. Тому і намагалися якнайкраще виконати поставлене наставником завдання — сформувати збірні екіпажі командних човнів, які успішно виступатимуть на відповідальних міжнародних змаганнях серед дорослих і молоді. Після проведеного на початку травня Кубка України такі екіпажі були сформовані і ми планомірно та цілеспрямовано готувалися. Можливо, завоювала би більше нагород на всеукраїнських змаганнях, але такого завдання нам у збірній не ставили.
— Як оцінили ваші виступи на міжнародній арені?
— Загалом тренер залишився задоволеним. Проте детальний аналіз підготовки і виступів ще попереду. Проведуть його разом із фахівцями з міністерства і Федерації каное України. Вся справа в тому, що, окрім старань самих спортсменок, на підсумках виступів також позначаються інші фактори. Скажімо, на чемпіонат Європи до італійського містечка Ауронцо добиралися автобусом із Житомира майже дві доби. Добре, що збірну очолює олімпійський чемпіон Юрій Чебан. Завдяки йому вдалося прибути за два дні до старту і хоча би трохи відійти від виснажливої мандрівки. Але під час неї розвиваючих тренувань, звісно, не було. Тому під час гонки трохи раніше «закислилися», втратили секунду-другу і не змогли втрутитися в боротьбу за медалі.
— Ви чотири роки займалися в державній ШВСМ. Як відбулося повернення додому?
— На змаганнях завжди представляла Тернопільщину. А в столиці була тому, що навчалася в Національному університеті фізичного виховання і спорту України. Після закінчення вишу повернулася до Тернопільської ОШВСМ.
— І де краще тренуватися?
— У збірній України, звичайно. А після зборів краще приїхати додому, а не в київський гуртожиток. Якщо ж серйозно, то краще там, де тебе розуміють. Рідному тренерові Ігореві Ладиці довіряю не менше, аніж наставникам збірної. А вирішенням організаційних питань підготовки опікується Володимир Гикавий. Обоє чесно розповідають про проблеми, пов’язані з фінансуванням чи іншими моментами.
— Невже і в члена збірної України вони існують?
— Обласна ШВСМ і мої тренери роблять усе від них залежне. Проте їхні зусилля покривають 15—20 відсотків необхідних витрат. Поясню. Для виведення токсинів з організму необхідно пити не менше пляшки мінеральної води на добу. Вартість Моршинської складає приблизно десять гривень. Тож тільки на неї необхідно 300—400 гривень на місяць. Окрім того, інтенсивно тренуюся по п’ять-шість годин щодня. Впродовж цього часу артеріальний тиск зашкалює. Тож для підтримки серця, печінки, центральної нервової системи необхідно поповнювати організм вітамінами та амінокислотами. Витрати на них обчислюються вже тисячами гривень. А ще — форма на різні погодні умови, спорядження, засоби гігієни. Їх теж ніхто не враховує в кошторисах.
— До речі, про спорядження. Бачу вам придбали сучасну байдарку…
— Справді, тренуюся на новій байдарці. Але мені її ще не придбали, а дали в користування під унесену Ігорем Ладикою заставу. В ОШВСМ, до речі, пообіцяли човен придбати, але до сьогодні цього не зробили. А в управлінні фізичної культури та спорту облдержадміністрації і взагалі переконані, що для мене такий човен купувати недоцільно. Мовляв, необхідно витратити понад вісімдесят тисяч гривень…
— Якось навіть і незручно пояснювати таким «фахівцям», для чого члену збірної України сучасне спорядження.
— Що ж удієш, не розуміють чи не хочуть розуміти, що сучасні спортивні човни, для того, аби вони не вібрували на швидкості, виготовляють з дорогих і легких матеріалів — карбону і кевлару. На відміну від дешевших зі скловолокна. Попередній мій човен, якому близько двох десятків років, не просто вібрував на швидкості, а й розклеювався по швах. На ньому навіть тренуватися вже було неможливо.
— А чи всі спортсмени збірної забезпечені сучасним спорядженням? Чи не повинно міністерство про це потурбуватися?
— Міністерство забезпечує збірну човнами тільки перед Олімпійськими іграми. Причому за спеціальною процедурою, передбаченою Кабінетом міністрів України. Натомість для тренувань і виступів на національних змаганнях придбанням спорядження повинні займатися організації, честь яких захищають спортсмени. В збірній, до слова, практично всі спортсмени мають по кілька човнів: окремо для тренувань і виступів на змаганнях.
— Вам пропонували кращі умови в інших областях?
— Не без цього. В Житомирській, Полтавській, Одеській областях навчилися розв’язувати проблеми комплексно. Мова про організацію навчально-тренувальних зборів, придбання медикаментів, форми, спорядження. А також — про заробітну плату, навчання у вишах, систему заохочень, оздоровлення. Тому більшість членів збірної України представляють саме ці території.
— То чому вирішили повернутися додому?
— Мої наставники довели до відома керівників спортивних організацій краю існуючі проблеми. Зустрілися також із президентом федерації каное Тернопільщини Віктором Кузяком. Він сам у минулому фахівець з веслування і добре розуміється у всьому. Віктор Степанович пообіцяв підтримку і сприяння.
— На завершення оцініть перспективи розвитку веслування на Тернопільщині після введення в експлуатацію, будемо сподіватися, вже в найближчій перспективі, веслувального каналу?
— Їх, на мій погляд, необхідно розділити на дві частини. Насправді веслувальний канал, що споруджується, більше необхідний Україні: зручний для тренувань і змагань, привабливий для міжнародних стартів. А підготовка талановитих юних веслярів — прерогатива ДЮСШ із водних видів спорту. Завдяки підтримці Тернопільської міської ради можемо казати і про перспективи веслувального спорту. Вже сьогодні вихованці спортивного навчального закладу перемагають на юнацьких чемпіонатах України, інших всеукраїнських регатах.
Фото з архіву Тетяни ЄДНАК