«Іноді трапляються незрозумілі дива — але винятково з тими, хто вірить, що дива бувають».
Пауло Коельйо
Києво-Печерська лавра — один з перших монастирів християнської Русі-України, унікальна пам’ятка архітектурно ї та історично-культурної спадщини. Постала вона у середині ХІ століття і швидко стала на українських землях відомим духовним, політичним і науково культурним центром. Тут жили і працювали знамениті літописці, іконописці, архітектори, філософи. В ХІ ст. тут уже існувала перша у Київській Русі лікарня. Одним з найвідоміших фахівців і основоположників у галузі новонародженої медицини, а не знахарства, був святий Агапіт Печерський. Уже дев’ять століть лежать у ближніх печерах лаври мощі святого, який був засновником першої терапевтичної школи у Київській Русі-Україні. У перший день літа в Україні вшановують пам’ять преподобного отця Агапіта Печерського «лікаря безкорисливого ». Бо ця знаменита постать увійшла в історію українського монашества як чернець, який молитвою і зіллям зцілював тілесні й душевні хвороби. Він вважається засновником лікарської справи у Києво-Печерському монастирі.
Лікарська діяльність Агапіта отримала відображення в гравюрах XVII—XVIII cт. Одним з перших іконографічний портрет Агапіта, надрукований у «Патерику Печерському» 1661 р., зробив гравер Києво-Печерської лаври Ілля. Як пише літописець у «Києво-Печерському Патерику », за свою працю він ніколи не брав платні. На схилі літ він прийшов у монастир, взявши собі ім’я Агапіт, що в перекладі з грецької означає «божественна любов», яку дарував усім знедоленим, калікам і нужденним. Секрет лікарського подвигу Агапіта — молитва і зілля, яке сам готував. Після декількох чудесних зцілень чутка про монахалікаря розійшлася по всій Україні. В цей час у Києві жив лікар-вірменин, який був опонентом Агапіта. Його лікарський метод полягав у погляді на хворого, і він одразу називав час та місце смерті його, що зазвичай так збувалося.
Одного разу привели до Агапіта хворого, якому лікар-вірменин присудив смерть за вісім днів, але монах врятував його цілющим зіллям. Юнак виявився першим боярином великого князя Всеволода Ярославовича. Тож, врятувавши його, Агапіт зажив честі у князівському дворі, але разом із тим отримав найзапеклішого ворога — лікарявірменина. Було й таке: вірменин надіслав у монастир смертельне зілля, але, випивши його, Агапіт залишився живим. Монах-лікар врятував від смерті князя Володимира Мономаха, знаного автора «Поучення дітям». Твір цей переповнений гуманним вихованням наших далеких предків у часи початків Київської держави, коли вона становила могутню велич. Тоді щойно на ділі зароджувалося і релігійне життя, починала встановлюватися християнська віра.
Дата народження Агапіта точно не відома, але є припущення, що він прийшов до монастиря як один з перших просвітителів. До св. Агапіта зверталися визначні особистості, і він безкоштовно зіллям їх лікував. Наділений він був божественною силою знання й твердив, що завдяки Божій природі ми прийшли на світ і природа є нашим одухотворенням та джерелом нашої сили. Він стверджував, що між Богом, людиною та природою існує дуже тісний зв’язок. Людина користає з ласк Божих, черпає свої сили для життя з дарів природи. Надзвичайно цікаво вловив цю думку поет Юхані Ахо у збірці «Галузка ялівцю», де порівнює свій народ з ялівцем, якого ніяка буря, ані лихо не переможе. В другому вірші — «Верес» — цей же поет порівнює знову свій народ із цією типовою для Фінляндії рослиною, з якою народ зжився психологічно і прийняв її риси: отже, рідна земля і її природні дари та рідні звичаї і культура, які ми отримали від Бога, це духовні, мистецькі, національні й культурні скарби.
Одного разу до Агапіта звернулися по допомогу для князя, аби той навідав його в Чернігові. Проте печерський монах відмовився, кажучи, що відтоді, як став монахом, ще ніколи не виходив за меж і монастиря, хіба за травами. Як описується ця ситуація в житії святого, Агапіт зі смиренням відповів ігумену: «Якщо до князя в такому ділі піду, то й до всіх піду. Прошу тебе, отче, не вели мені за монастирські ворота виходити — через славу людську, від неї ж обіцяв я перед Богом до останнього подиху втікати». Агапіт обмежився тим, що дав посланцеві зілля. Молитвою монаха-лікаря сили та здоров’я повернулись до князя. Коли прочитуємо цікаві описи про св. Агапіта Печерського і роздумуємо над його життям, тоді доходимо висновку, що, крім того, що був це високоосвічений чоловік, водночас і наділений надприродними Божими ласками, які звеличували його діяльність. Коли ж князь виздоровів і прибув до монастиря, аби подякувати лікареві, Агапіт і цього разу сховався, аби не піддаватися спокусі слави. Через деякий час князь знову прислав своїх бояр до монаха, аби передати йому золото. Ось як про це згадується у житії святого: «Блаженний же мовив йому: «О дитино, я ніколи ні від кого нічого не брав, бо ніколи не зцілював силою своєю, але Христовою». Відповів боярин: «Той, хто послав мене, знає, отче, що не потребуєш нічого, але прошу тебе задля утішення сина твого, якому Бог через тебе здоров’я дарував, прийми це і віддай убогим». Після цих слів Агапіт з радістю прийняв дарунок і переказав князеві усі свої багатства роздати убогим. Тоді взяв пакунок і викинув його подалі від монастиря. Почувши це, Володимир Мономах зрозумів, що Агапіт — справжній син Божий, тому від Нього одного потребує винагороди. Якось захворів і сам старець Агапіт, тож лікар-вірменин навідав його і почав змагатися з ним у лікарській справі. «Маєш померти через три дні, а якщо мої слова не справдяться, то обіцяю служити Богові у чернецтві», — впевнено заявив той. Після цієї розмови блаженний Агапіт прожив ще три місяці. За найбільш правдоподібними припущеннями святий помер 14 червня 1095 року. Колишній опонент Агапіта — лікарвірменин — після смерті старця навернувся у православ’я і неустанно молився, використовував лікарські записи Агапіта й служив ченцем у Печерському монастир і.
Цікаво відмітити, що 1072 р. у Києво-Печерській лаврі була церква Спаса — місце поховання для дітей Володимира Мономаха. Тут поховано Юрія так званого Долгорукого (1157), дочку Евтимію (1138) та внука Гліба Юрійовича (1172). Пресвітер церкви Спаса Іларіон, люблячи радість таємної молитви, викопав печеру поруч старої варязької печери і там ревно молився. Це був початок Печерського монастиря.
Тут ще й досі є печери Іларіона та Антонія й інших українських святих. Саме тут св. Агапіт отримав монаший постриг. Тут же у Ближніх печерах КиєвоПечерської лаври зберігаються мощі святого, а над ними висить ікона з написом: «Прп. Агапіт — врачбезмездний», тобто безкоштовний.
Відтоді минуло 1000 років, але і сьогодні під опіку преподобного Агапіта свою працю віддають лікарі, а також до святого моляться ті, хто потребує зцілення душі й тіла. Найчастіше храми на честь преподобного Агапіта встановлюють на подвір’ї лікарських закладів. Українська православна церква також нагороджує орденом преподобного Агапіта Печерського лікарів, які є найбільш вірними його послідовниками. В акафісті всім преподобним Печерським про Агапіта сказано: «Силою і благодаттю, даних тобі від Бога, у житті твоєму, Агапіте блаженний, хвороби різні ти лікував. Благодать ця і сила в тобі й сьогодні присутня, і навіть примножилась. Тому молимо тебе, зціли недуги наші, вилікуй пристрасті душевні й тілесні, щоб ми зі здоровим тілом і душею взивали до Христа, що прославив тебе!»
