Із лютого цього року при Тернопільській обласній універсальній науковій бібліотеці діє клуб «Амазонки Тернопілля» — для жінок, котрі лікуються від онкологічних захворювань. До речі, в Україні є громадська організація з однойменною назвою, що об’єднує пацієнток онкологів у боротьбі з раком молочної залози. Назву організації подарувала давня легенда про плем’я войовничих жінок-амазонок, які контактували з чоловіками тільки для того, аби народжувати дітей. За цією легендою, амазонки видаляли собі праву молочну залозу, аби вона не заважала їм влучно стріляти з лука.
Тернопільський клуб, який заснувала психолог Марина Орап, запрошує всіх, хто стикався в житті з будь-яким видом онкології.
— Три роки тому я перехворіла раком молочної залози, — розповідає пані Марина. — Коли лікувалася, то зауважила, що найбільше жінки страждають не від фізичного болю, а від страху, паніки й переживань, пов’язаних із таким страшним діагнозом. Іще тоді зрозуміла, що головна умова одужання — це установка на нього. Водночас бачила, що у сімдесяти відсотків хворих жінок просто опускаються руки. Навіть на ранніх стадіях недуги.
Психолог акцентує на двох важливих аспектах. Перший полягає в тому, що коли жінка чує свій діагноз — її накривають паніка і страх, а потім — стрес. Тому найперше такій пацієнтці треба допомогти впоратися з панікою і запевнити, що вилікуватися можна. Другий критичний етап застає жінку після кількох сеансів хіміотерапії, коли організм втрачає сили. Тоді настає депресія. Цього в жодному разі не можна допустити.
— Коли я одужала, то з дозволу головного лікаря обласного онкодиспансеру Леоніда Шкробота почала там організовувати психотерапевтичні групи, — пригадує Марина Орап. — Згодом побачила, що багато людей не готові до групової роботи, й почала надавати індивідуальні консультації. Зрозуміла, що багатьом жінкам не вистачає спілкування з людьми, котрі побороли хворобу. А такі історії діють, наче знеболювальні й обнадійливі таблетки.
Це розуміння і мотивувало пані Марину до створення клубу «Амазонки Тернопілля». Там вона навчає жінок не приховувати своїх діагнозів. Адже що більше ти розповідаєш, то більше людей тобі співчувають і допомагають. І йдеться не стільки про матеріальну поміч, скільки про моральну.
Психолог наголошує, що будь-яка хвороба — це крик про любов. І з вдячністю розповідає, як свого часу колеги й подруги приносили їй, знесиленій хіміотерапією, їсти. Бо вона не могла підвестися з ліжка. Таку підтримку пані Марина вважає проявом цілющої любові, що дає стимул до боротьби за життя.
Така любов наче іонізує повітря, коли в читальному залі бібліотеки збираються «амазонки». Красиві, життєрадісні, дотепні. Й кожна з них — воїн. Вони спілкуються, діляться досвідом, грають у психологічні ігри, опановують різні види рукоділля, обговорюють свої фітнес-програми тощо.
— Кожна з нас зіткнулася з бідою — і ми знаємо, наскільки потребують підтримки онкохворі люди, — каже працівниця бібліотеки Оксана Содомора. — Вони або опиняються наодинці із хворобою, або сприймають її як вирок. А в такому разі важче боротися. Нам важливо довести таким людям, що і з раком можна жити повноцінно. Ми так навчилися і хочемо надихнути інших.
Оксана розповідає, що востаннє плакала тоді, коли почула від лікаря про підозру на онкологію. Проте побувавши на самому краєчку життя, над прірвою, жінка почала по-іншому сприймати світ. Тепер для неї немає поганої погоди, невдалих днів, побутових проблем. Тепер вона має час для себе, для рідних, для простих і водночас надважливих речей, яких здорова людина зазвичай не цінує.
Фітнес-тренерка Галина, котра з п’яти років у спорті три хворіє, каже, що з раком просто треба навчитися жити. Вона пропонує жінкам безпечні для їхнього здоров’я комплекси фізичних вправ, консультує щодо культури правильного харчування, що особливо важливо для гормонозалежних пацієнток.
Тезка тренера, тендітна молода мама, з усмішкою розповідає про недолугого лікаря, котрий, побачивши її, здивувався: «Ти ще жива?!» Так, вона жива, і її син сьогодні вперше пішов до садочка, і її чоловік поруч. Вона не просто жива, а щаслива!
— Рак можна подолати, — стверджу є Марина Орап і додає: — Я не бачила більш життєлюбних жінок від тих, кому це вдалося. Бо коли ти стоїш на краю прірви, а потім одужу- єш, то починаєш так цінувати життя, що нема коли плакати — треба тільки радіти й тішитися. Це основний урок, який можна винести із цієї хвороби.
Тож членкині клубу «Амазонки Тернопілля» запрошують до свого гурту посестер по недузі. Завітайте за адресою: бульвар Т. Шевченка, 15, м. Тернопіль, попередньо з’ясувавши дату зустрічі за номерами телефонів (0352) 52-03-74, (067) 747- 27-54. Догрупи «Амазонки Тернопілля» можна долучитися у Фейсбуці.
