У «Вільного життя плюс», якщо можна так сказати, легка рука. Не тільки його журналісти із публікацій, видрукуваних у нашій газеті, видають свої книжки, а й «грішать» цим і чимало наших дописувачів. Рекордсменкою тут є тернопільська просвітянка Дарія Чубата, яка з тих публікацій сформувала та видала аж три книжки. Нещодавно мешканці Климківців Підволочиського району влаштували собі ціле свято з промовами, спогадами, концертом. А спричинив до цього вихід книжки «Рідні Климківці» нашого постійного автора Михайла Коменди. Виходець із цього села, він першим розповів землякам його далеку і близьку історію. Перед тим як стати книжкою, ми читали ті його історичні дослідження в нашій газеті.
І ось днями схоже свято відбулося і в Борсуках Лановецького району. Свою книжку «Моє село: роки і долі» презентував тут інший наш постійний автор — Григорій Волянюк. У передмові до неї «Великі відкриття з малої батьківщини» його землячка, а наша журналістка Ліля Костишин пише: «Про багатьох цікавих односельців та мешканців довколишніх сіл, людей непересічних талантів і доль, скромних трудівників, котрі місили ногами болото на сільських вулицях, а за душею носили високі духовні скарби, я довідалася з газетних публікацій Григорія Волянюка. Тоді, коли ще була школяркою, студенткою. І донині серія моїх великих відкриттів із теренів малої батьківщини триває. Завдяки Григорію Антоновичу. Для мене кожен матеріал цього автора про моє село, а особливо в моїй газеті, — завжди маленьке свято. Ми з колегами називаємо Григорія Волянюка «борсуківським літописцем» і маємо його за взірець, скільки цікавих тем і людей можна відшукати на території одного невеликого села… Цей чоловік дописує до газет із сімнадцяти років. А нині йому сімдесят два!»
І лише тепер вийшла друком його перша книжка. У ній вміщені розвідки про рідне село із багатьох газет: «Голосу Лановеччини», «Молоді України», «Сільських вістей», віднедавна — «Сільського господаря», але левова їх частка все ж таки вперше побачила світ саме на сторінках «Вільного життя плюс». Гортаю книжку і бачу: цей матеріал я готувала до друку, і цей, і цей… Григорій Волянюк — мій автор. У тому сенсі, що журналістам дають готувати до друку листи конкретних дописувачів. Тоді звикаєш до їхнього почерку, краще його розбираєш, налагоджуєш контакт із автором.
Може, саме тому відрядила редакція мене на презентацію в Борсуки. І я вдячна їй за це, бо побувала на дуже теплому, родинному дійстві. В центрі його був скромний і зворушений такою увагою «борсуківський літописець», який запевняв, що з виходом цієї книжки здійснилась мрія всього його життя. Підтримати і привітати старійшину родини Волянюків зібралися його рідні. Невістка Ліля Волянюк, вчителька історії Борщівської школи, була ведучою. Не оминув нагоди привітати дідуся онук Данило. А дві свахи навперебій не могли нахвалитися сватом.
Зібралось і чимало гостей. І не лише жителів села. «Хоч сьогодні в районі немає потужного виробництва, зате Лановеччина багата людьми. Такими, як Григорій Волянюк», — твердила голова районної ради Руслана Кушнір. Завідувачка Борсуківською бібліотекою Олександра Шандрук розповідала, як постійно «підштовхує» Григорія Антоновича писати, добираючи для нього необхідні матеріали. Голова громадської ради при районній раді Марія Романчук нагадала, що історії своїх населених пунктів мають уже Ланівці, Влащинці, Вербовець, Верещаки, Москалівка, Чайчинці… А тепер її отримують і Борсуки. Редакторка районної газети «Голос Лановеччини» Наталя Гамера зазначила, що Григорій Волянюк і є одним із тих потужних голосів Лановеччини, він відомий волинський краєзнавець, а його творчість асоціюється в журналістки з «голим фактом, одягнутим у теплий светр, зітканий із щирих слів».
Гості прийшли з подарунками: хто з власною книжкою, хто з блокнотом і ручкою, хтось із стосом чистого паперу, щоб «борсуківський літописець» мав чим і на чому писати. А голова Борсуківської територіальної громади Іван Друзь пообіцяв викупити в автора частину накладу книжки й роздати в інші територіальні громади.
Григорій Волянюк відчутно хвилювався. Стільки теплих слів, стільки уваги йому, мимоволі голос затремтить. Дякував усім, хто посприяв, аби книжка побачила світ. Говорив, що його улюблені теми — люди і природа, що природу він сприймає як живу істоту. Згадував Вавіла Шандрука, борсуківського художника, який мешкає нині на Херсонщині: це він генератор ідей і тем для його, Волянюка, пошуків, а відтак і розповідей.
Аматори художньої самодіяльності гурти «Борщовецькі молодички» та «Спецефект» дарували учасникам зустрічі свої пісні, мелодійні і теплі, про рідне село. А на екрані світились пророчі слова Василя Липківського: «Ніхто нам не збудує державу, коли самі її не збудуємо, і ніхто за нас не зробить нації… Коли ми самі нацією не хочемо бути». Дуже влучне нагадування, як на мій погляд.
Галина САДОВСЬКА.
На фото Михайла НЕДОШИТКА: щасливі миттєвості свята.