Відповідно до першого абзацу підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (ПКУ) об’єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ. Про це нагадали в головному управлінні ДПС у Тернопільській області.
Коригування фінансового результату до оподаткування на різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів, здійснюється відповідно до пунктів 138.1 та 138.2 статті 138 ПКУ.
Підпунктом 138.3.1 пункту 138.3 статті 138 ПКУ встановлено, що розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку (НП(С)БО) або міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ) з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ, підпунктами 138.3.2—138.3.4 пункту 138.3 статті 138 ПКУ. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені НП(С)БО.
Для розрахунку амортизації відповідно до положень пункту 138.3 статті 138 ПКУ визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.
Амортизація не нараховується за період невикористання (експлуатації) основних засобів у господарській діяльності у зв’язку з їх консервацією.
Згідно з другим абзацом пункту 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 року за номером 181, та пункту 21 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 року за номером 561 затрати орендаря на поліпшення об’єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалися від його використання, відображаються орендарем як капітальні інвестиції в створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів. Такі затрати зараховуються до складу основних засобів як первісна вартість нового об’єкта підгрупи 2.7 класифікації основних засобів, наведеної в пункті 7 згаданих методичних рекомендацій.
Витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання (технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт тощо), включаються до складу витрат звітного періоду (пункт 32 методичних рекомендацій).
Згідно з підпунктом «а» пункту 7 Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку 16 «Основні засоби» (МСБО 16) собівартість об’єкта основних засобів необхідно визнавати активом, якщо і тільки якщо є ймовірність, що майбутні економічні вигоди, пов’язані з об’єктом, надійдуть до суб’єкта господарювання.
Під час визнання об’єкт основних засобів, який відповідає критеріям визнання активу, необхідно оцінювати за його собівартістю (пункт 15 МСБО 16).
МСБО 16 не визначає одиницю оцінки для визнання, тобто з чого складається об’єкт основних засобів. Отже, потрібне судження при застосуванні критеріїв визнання до конкретних обставин суб’єкта господарювання. Можливо, буде доцільним об’єднати окремо незначущі об’єкти (наприклад, ливарні форми, інструменти і фарби) та застосовувати критерії до сукупної вартості (пункт 9 МСБО 16).
Згідно з принципом визнання в пункті 7 МСБО 16, суб’єкт господарювання не визнає в балансовій вартості об’єкта основних засобів витрати на щоденне обслуговування об’єкта. Навпаки, ці витрати визнаються в прибутку чи збитку, коли вони понесені. Витрати на щоденне обслуговування об’єкта, як правило, — це витрати на заробітну плату та витратні матеріали, а також це можуть бути витрати на незначні деталі. Призначення цих видатків часто визначають як «ремонти та технічне обслуговування» об’єкта основних засобів (пункт 12 МСБО 16).
Таким чином, витрати на поліпшення (ремонт) орендованих основних засобів, що збільшують майбутні економічні вигоди, які спочатку очікувалися від їх використання, в податковому обліку відображаються як окремий об’єкт групи 9 «інші основні засоби» з мінімально допустимим строком корисного використання 12 років.
Водночас при визначенні об’єкта оподаткування платники податку — орендарі на підставі положень другого абзацу пункту 138.1 та другого абзацу пункту 138.2 статті 138 ПКУ мають збільшити фінансовий результат до оподаткування на суму нарахованої амортизації вартості поліпшення (ремонту) орендованих основних засобів відповідно до НП(С)БО або МСФЗ та зменшити фінансовий результат до оподаткування на суму розрахованої амортизації вартості поліпшення (ремонту) орендованих основних засобів відповідно до пункту 138.3 статті 138 ПКУ.
Фото сектору комунікацій ГУ ДПС у Тернопільській області