НА СЛУЖБІ У МОСКВИ «ЧИ ВАРТО ДИВИТИСЬ ПОЛІТИЧНІ ШОУ?» — НАЗВА ПУБЛІКАЦІЇ Л. КОСТИШИН У ГАЗЕТІ «ВІЛЬНЕ ЖИТТЯ ПЛЮС» ЗА 11 ЛИСТОПАДА. ПОРУШЕНЕ ПИТАННЯ НАДЗВИЧАЙНО ВАЖЛИВЕ, ТОМУ ХОЧУ ПРОДОВЖИТИ ЦЮ ТЕМУ. ТАК ВИДАЄТЬСЯ, ЩО НАША ДЕРЖАВА ЗОВСІМ БЕЗЗАХИСНА І БЕЗПОРАДНА ЩОДО АНТИДЕРЖАВНИХ СИЛ, КОТРІ ЗВИЛИ СОБІ ГНІЗДО В ЗМІ. ВІДЧУВАЮЧИ СВОЮ БЕЗКАРН ІСТЬ, ВОНИ ЗОВСІМ ЗНАХАБНІЛИ. ЯКЩО НА ФРОНТІ УКРАЇНИ ЩЕ ЯКОСЬ ПРОТИСТОЯТЬ ВОРОЖІЙ НАВАЛІ, ТО ВСЕРЕДИНІ ДЕРЖАВИ ОПІР ВОРОГОВІ ПРАКТИЧНО ВІДСУТНІЙ.
Прикро, що впродовж 2014—2019 років у країні було створено потужне пропагандистське угруповання (шість каналів, газет, радіостанцій), яке працює на інтереси агресора. Саме за президентства П. Порошенка В. Медведчук створив свою медіаімперію, до якої входять «ZIK», «112», «Newsone». Не відстає в антиукраїнській пропаганді мураєвський «Наш», та й телеканали «Інтер» і «1+1». Проросійські ЗМІ в Україні створюють інформаційне тло для антидержавних політичних сил, готують українців морально й психологічно до капітуляції перед Росією в ім’я «миру за будь-яку ціну». Вони поширюють пацифізм, що під час війни дорівнює зраді, настрої меншовартості українців, неприязнь і навіть ненависть до своєї держави.
Медіаагентура Кремля багато зробила в Україні, є наочні результати. П. Порошенко першим від цього постраждав. Українцям по телеві- зору показали гарну картинку, а ми не хочемо ні аналізувати, ні думати. Поки в Україні є люди, готові голосувати за «образ Голобородька», не варто чекати покращень. Ми не тільки позбавляємо себе нормального майбутнього, а й крадемо його у наших дітей і внуків. І якщо, незважаючи на все це, ми знову на місцевих виборах голосуємо за партпроєкти олігархів, тоді не треба скаржитися на життя. Рівень нашої бідності залежить від рівня нашої дурості. Якщо нами так легко маніпулюють олігархічні ЗМІ і так легко обдурюють, тоді ми заслуговуємо на те, що маємо.
Олігархічні ЗМІ сіють зневіру, збайдужіння суспільства. Люди вже не вірять владі, байдужі до того, кого обирають. Це кремлівський план знищення Української держави. У мед іапросторі з’явилися не просто проросійські політики, а прямі агенти російських спецслужб. На олігархічних ЗМІ «розкручуються» маргінальні політикани й так звані експерти. Дискредитовані діячі режиму Януковича нав’язуються українцям, як моральні авторитети і фахівці з усіх питань. На каналі «Наш» частий гість М. Азаров, який «вєщаєт» про економічні «успіхи» режиму Януковича, а Майдан трактує як державний переворот. А співвласник цього каналу — Євген Мураєв, депутат Верховної Ради, який 17 січня 2014 року голосував за драконівські закони, а в лютому того ж року нелегально перевіз Азарова в Росію.
Прикладом маніпулювання є медіафігура Надії Савченко, яка залишається у суспільному фокусі завдяки реваншистським ЗМІ. Для прикладу, в ефірі «112» каналу були пер іоди, коли без жодних інформаційних приводів ведучі постійно нагадували про неї. У такий спосіб створювався бренд Савченко, яку готували до повернення в Україну з відповідними, тепер уже очевидно, завданнями. Так із Савченко штучно зробили героїню, моральний авторитет і врешті-решт проблему для України, бо нині вона наполягає на переговорах із сепаратистами.
Яскравим прикладом маніпуляції на телеканалах є поява після Майдану Вадима Рабиновича. Лобіст із дуже сумнівною біографією, розкручений на каналах Медведчука до рівня лідера. Безпідставно цікавлячись думкою Рабиновича з будьякого питання, ця медіамережа зробила його впізнаваною фігурою. До пари В. Рабиновичу його «холоп» В. Кацман, який свого часу працював редактором газети Рабиновича «Столичные новости», девізом якої був вислів «Одна газета — дві столиці». Перша столиця — то Київ, а от друга… Москва чи Тель-Авів? Цю газету видавали в кооперації з «Московскими новостями». Жартома її називали ще «Столичные еврейские новости». На каналах Медведчука частими гостями є представниці політичного нафталіну — Анна Герман, Олена Лукаш, Олена Бондаренко та інші слуги та служниц і Кремля. Нещодавно на каналі «112» А. Герман ратувала за федералізацію України, вихваляла спец іалістів уряду Азарова.
На цих реваншистських каналах показують різні антиукраїнські шоу, зокрема «Ми всі українці», «Люди». Основними їхніми темами є: українці та росіяни — єдиний народ, Майдан — державний переворот, а також їхні учасники виступають проти ПЦУ, паплюжать Вселенського Патріарха Варфоломія і т.п. Так, 23 листопада на телеканалі «112» у шоу «Люди» професор із радянськими поглядами П. Толочко доказував, що українська нація виникла в 20—30-х рр. минулого століття, завдяки українізації, яку проводив Сталін. Не менше і не більше. На цих каналах тепер попит на таких україноненависників, як О. Дубінський, М. Бужинський, Є. Шевченко (всі депутати від «слуг»), хоча в їхній програмі є твердження, що вони за українські цінності та підтримують українську мову і культуру.
Ще одна пташка з московського гнізда вправляється в антиукраїнській пропаганді — Кирило Куликов. Він був депутатом Верховної Ради від «Народної самооборони», а потрапив туди за протекції тодішнього віцеголови Держдуми Росії О. Бабакова. Все це команда Кремля, такі собі «путівці». Відомий журналіст Віталій Портников стверджує, що від проросійських ЗМІ в Україні шкоди більше, ніж від російських, бо проросійські спекулюють на своєму формально українському статусі. Ці канали нібито свої, але насправді чужі й ворожі для України.
Свобода слова в Україні — це свавілля олігархів, власників ЗМІ. Керівництво держави так і не навчилося відрізняти свободу слова від свободи антидержавної підривної пропаганди. Журналіст Остап Дроздов говорив (коли ще телеканал «ZIK» не був Медведчуковим): «Журналістам треба бути більш перебірливими в тому, кому давати слово. Ми не повинні давати слово двом сторонам. Під виглядом об’єктивності нам «втюхують» гібридність, під виглядом балансу думок нас змушують 50% ефіру віддавати відвертому злу».
Наведу приклад з Другої світової війни. В Німеччині був журналіст, який вів радіопередачі на Британію в інтересах нацистів. Британці називали його «лорд гав-гав». Після війни британці цього журналіста стратили. Напевно, він на своє виправдання міг сказати, що лише висловлював свою думку, а не нацистів. Так роблять деякі московські медіаагенти в Україні, щоб приховати співпрацю з ворогом. Нашим ворогам і популістам вдається налаштувати частину недосвідчених громадян проти своєї держави. На запитання, чи варто дивитися політичні шоу, відповім словами із Послання апостола Павла до Тита: «Є бо їх чимало, отих непокірних, пустомовних та обманців, особливо з-між обрізаних. Їм треба затулити рота».
Як на мене, потрібно вимагати скасувати ліцензії мовлення Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення телеканалам, які ведуть антиукраїнську пропаганду.
Павло СЛИВКА, історик.