До 35-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС Державний науково-технічний центр з ядерної та радіаційної безпеки 20 та 21 квітня організував літературно-експертні вечори, які відслоняють завісу історії. Про хід подій 80-х років 20-го століття, що сколихнули світ і назавжди змінили історію людства, розповідають факти. Під час заходів, які транслюються в онлайн-режимі на сторінці науково-технічного центру та ютуб-каналі підприємства, можна послухати ексклюзивні спогади, експертні думки із вуст ліквідаторів. Де шукати правду про Чорнобильську катастрофу, на які джерела, книжки можна опиратися і як ця трагедія відобразилася в літературі — про це спілкуємося із відомою тернопільською письменницею, волонтеркою, громадською діячкою, яка вже кілька років працює у Державному науково-технічному центрі з ядерної та радіаційної безпеки, Лілією Мусіхіною.

— Чи достатньо інформації в літературі про Чорнобильську катастрофу? Як ці книжки можна класифікувати?

— Чорнобильська трагедія — це найбільша техногенна катастрофа в світі. Наукової, художньої літератури і творів маскультури на цю тему є багато. Єдина проблема — не всі вони правдиві. Точніше, важливо визначитися, що ми хочемо розуміти під словом «правда». Є художній вимисел, є художня реальність, є правда від науковців. До речі, вони теж далеко не відразу розібрались, що трапилося. Перший звіт, так званий INSAG-1, звинувачував у всіх бідах оперативний персонал. А вже за кілька років, після роботи комісії Штейнберга, як її називають між собою спеціалісти, висновки про причини аварії були допрацьовані, і є прямі посилання до конструктивних недоліків реактора РБМК. А це свідчило про те, що проблема була не в помилках персоналу.

— Які документи, книжки розповідають найбільш правдиво про масштаби катастрофи і про її причини?

— Звіт INSAG-7, мабуть, найважливіший документ щодо аварії на ЧАЕС. Я також щиро раджу, коли ставите за мету дізнатись правду, читати спогади тих, хто був безпосередньо причетний до події — Анатолія Дятлова, Валерія Легасова та інших. Але це не означає, що художні тексти і твори маскультури не важливі — важливі, адже передають атмосферу, дозволяють «вжитися» в ситуацію, відчути себе в шкірі тих, хто був у вирі подій. Та якщо хочете дізнатися, як воно було насправді, то краще послухати людей, котрі знають про це, мабуть, найбільше зі всіх сущих — тих, хто був у нічну зміну 26.04.86 на блоці щита управління реактором ЧАЕС-4, хто працював над звітом INSAG-7, хто приймав перших уражених променевою хворобою і бачив уламки графіту з активної зони реактора на власні очі із вікна резервного щита управління. Саме із такими людьми відбувається спілкування в рамках наших літературно-експертних вечорів.

— Є багато питань, навколо яких досі точаться дискусії. Чи порушують їх під час літературно-експертних вечорів?

— Звісно. Всім відомо, що є інформація про так званих «чорнобильських шахтарів», які працювали над створенням спеціальної плити під реактором. На той час йшлося про ймовірне охолодження реактора з-під низу. Наскільки це було необхідно? Чи не були ці роботи надлишковими? Також досі фахівці аналізують рівень ефективності засипання шахти реактора боровмісною сумішшю четвертого енергоблоку під час аварії. Скільки її потрапило в отвір, що утворився після того, як схема «Є» стала після вибуху у вертикальне положення? Чи справді був винен у катастрофі персонал чи це були прорахунки з фізикою реактора? І таких питань чимало.

Багато обговорень навколо теми чорнобильського алкоголю, яким люди нібито «дезактивувалися», але очевидці кажуть, що алкоголізму у таких масштабах, про які йдеться в Світлани Алексієвич чи показано в серіалі каналу НВО, не було, до того ж тоді діяв сухий закон. Якщо ми хочемо встановити правду, інформацію треба осмислити різнобічно. Саме це зробили спікери, провідні науковці і ліквідатори Чорнобильської катастрофи, які є учасниками літературно-експертних вечорів «Ті, хто не залишив варту». Ми, організатори, опрацювали наукову, художню літературу і попросили наших запрошених експертів зробити глибокий аналіз викладених фактів.

— Велике обговорення викликав свого часу мінісеріал «Чорнобиль», який відзняли Sky Atlantic та HBO. Як вважаєте, під час роботи над темою про цю катастрофу що важливіше – документалістика чи художність?

— Художня література дає автору право на домисел, і деякі деталі, факти часто взагалі опускають, перекручують задля створення нової і сильної художньої реальності. У фільмах таких прийомів багато. Якщо сприймати це так, тоді все стає на свої місця. Але, коли говоримо про істинність і правдивість, тоді це проблема. Не можу не згадати про українсько-американський художній фільм «Брама», який дуже химерний і суб’єктивний, але за художньою силою, можливо, один з найпотужніших творів про Чорнобиль.

Якщо ж говорити про художні тексти, я не знаю, чи існує сильніший і поетичніший текст про Чорнобильську катастрофу, ніж «Чорнобильська Мадонна» Івана Драча. Я читала її вперше школяркою, щороку кілька разів перечитую і не пам’ятаю жодного випадку, щоб під час читання цієї поеми в мене в душі все не перевернулося. Це один з найпотужніших текстів. Мабуть, варто також згадати книжку Світлани Алексієвич, котра застосувала метод усної історії, який я так люблю. Книжка сильна і важлива, але усна історія — це правда через призму особистості. Про це забувати не можна.

— Які праці вважаються фундаментальними з наукової точки зору?

— Метрами ядерної безпеки, які багато над цією темою працювали, є Георгій Копчинський, Микола Штейнберг, Віктор Шендерович, Валерій Легасов та інші. Багато людей присвятили своє життя вивченню цієї трагедії. Зрозуміло, що в них зовсім інше бачення цієї катастрофи, ніж у людей, які працювали на ліквідації і бачили лише маленьку ділянку виконуваної роботи. Важливою працею є книжка Георгія Копчинського і Миколи Штейнберга «Чорнобиль. Про минуле, сучасне та майбутнє», важливими є також спогади Андрія Ускова, які він писав, перебуваючи у 6-й лікарні Москви. Якщо аналізувати книжки Григорія Медведєва, Юрія Щербака, треба розуміти, що вони описували те, що їх вразило, або те, що їм здавалося об’єктивним. Вони сильні і правдиві. Я також схиляюся до того, що коли вивчаєш такі теми, слід звернути увагу на першоджерела, тобто на праці людей, які могли знати більше, мали можливість панорамного бачення проблеми завдяки своїй підготовці, знанням, посадам, які вони на той час займали. Про це можна прочитати у науковій літературі, у розшифровках аудіозаписів Валерія Легасова, «Чорнобиль. Як це було» Анатолія Дятлова та книжках інших авторів. Варто звернути увагу на «Чорнобильський зошит» Григорія Медведєва і «Чорнобиль» Юрія Щербака, «Живі, поки нас пам’ятають: спогади ліквідаторів» Олександра Купного, батько якого, Валентин Іполитович, працював над будівництвом об’єкта «Укриття».

Варто поспілкуватися на цю тему з учасниками або очевидцями подій, а ще краще, якщо ці люди розбираються в ній фахово. Саме таких спікерів запросили на літературно-експертні вечори «Ті, хто не залишив варту». Це унікальний захід, бо тут поєднується інформаційна, наукова і емоційна наповненість. Це цікавіше за серіал, бо про Чорнобиль розповідають люди, котрі знають правду зі всіх боків.

Тамта ҐУҐУШВІЛІ.

Фото зі сторінки Лілії МУСІХІНОЇ.