Пів року минає із часу, коли почала діяти Білобожницька сільська громада Чортківського району. Саме тоді відбулася перша сесія Білобожницької сільської ради. Громаду очолив голова Чортківської районної ради сьомого скликання Віктор Шепета. З якими викликами довелося зіткнутися в перші дні головування, що планує зробити вже цього року і чому велика громада — це перевага? На ці та інші запитання Віктор Михайлович дав відповіді нашій газеті.

— Вікторе Михайловичу, продовжіть речення: «Білобожницька громада — це…»

— …більше одинадцяти тисяч осіб, вісімнадцять населених пунктів, а це третина колишнього Чортківського району. А ще — одинадцять шкіл, десять дитячих садочків, чотири з половиною тисячі жилих будинків. Протяжність громади від села Базара через Білобожницю до села Буданова становить сорок кілометрів.

— Коли ви обійняли посаду голови громади, які нагальні проблеми для розв’язання виділили?

— Найперше — це встановлення економного сучасного вуличного освітлення. Одним із пунктів моєї передвиборної програми було встановлення на центральних дорогах сучасного led-освітлення. Уже до Різдвяних свят ми освітили центральні вулиці усіх сіл, окрім Джурина й Косова. Позаминулого тижня завершили встановлення освітлення і в Косові. Залишився ще Джурин. До кінця року ми завершимо встановлення освітлення й на решті вулиць у всіх селах громади.

Одним з найбільш нагальних питань на початку скликання була передача установ, зокрема усіх шкіл, садочків, будинків культури — із району до громади. А за цим стоять і заробітна плата працівників цих установ, і вчасна її виплата, і налагодження електро- й теплопостачання в установах. У грудні, коли повноваження переходили з району в громади, ми практично щотижня проводили сесії (до слова, дякую нашим депутатам за розуміння), на яких вирішували питання налагодження роботи громади. Коли перед виборами я зустрічався із жителями сіл, то наголошував на тому, що грудень піде на те, щоб не стало гірше. Це був своєрідний стартовий етап, на якому необхідно було запустити роботу.

— Знаю, що саме тоді виникли проблеми зі шкільним харчуванням…

— Так, це правда. Раніше дітей харчувала приватна фірма. У зв’язку із карантином цій фірмі стало невигідно працювати в селах. Спершу нас запевнили, що у великих школах вони продовжать харчувати дітей. Та за день до того, як учні після Різдвяних свят мали виходити на навчання, нам сказали, що харчувати не будуть. Тож постало нагальне питання організації харчування. У лютому ми запустили цей процес у великих школах, а з березня — і в інших. Відзначу, що меню ми покращили, але цін на харчування не підвищували. Сьогодні не харчують лише у двох школах, бо поки не можемо знайти кухарів.

— Ваша громада налічує вісімнадцять сіл. Численна громада — це перевага чи недолік? Адже маленькою громадою керувати легше.

— Керувати легше, але тільки в тому разі, якщо така громада має бюджетоутворювальні підприємства. Бо тоді є доходи до бюджету і, відповідно, можливість більше зробити на малій території. Наша громада справді велика. Але я все ж дотримуюся думки, що велика громада — це перевага. Так, в управлінні важче, але краще функціонує саме така громада. Адже навіть у малій громаді має бути адмінапарат. А це, своєю чергою, немале навантаження на бюджет. У той час як велика громада дає можливість витрачати на той самий адмінапарат менший відсоток від загальних видатків.

— Який бюджет Білобожницької громади? І на що йде найбільше коштів із бюджету?

— Власних надходжень — тридцять два мільйони гривень. Основні видатки — це заробітна плата. Щодо шкіл, то держава оплачує зарплату вчителям. Зарплата технічного персоналу, видатки на енергоносії та інше — це все за кошти місцевого бюджету. Дитячі садочки повністю утримуються з нашого бюджету, в тому числі й зарплати. А ще — утримання вже згаданого адмінапарату, установ культури, житлово–комунального господарства… Усе це становить левову частку того, на що йдуть кошти з бюджету.

— Які кроки для розвитку громади плануєте зробити?

— Передусім, у зв’язку із пандемією коронавірусу, ми утворили Центр первинної медичної допомоги. Подали на ліцензію, щоб перевести сімейних лікарів з міської ланки в нашу громаду. Адже Чортківський центр первинної медичної допомоги передали під керівництво Чортківській громаді. І там тепер порушили питання скорочення штату або ж переведення працівників у всіх селах на малі ставки. Щоб не знищити первинну медицину, ми хочемо, аби фельдшер був у кожному селі.

Друге завдання — це покращення матеріально-технічної бази в Білобожницькій амбулаторії. Вона нині в жахливому стані. Спілкуємося тепер із народним депутатом, щоб залучити до цього державні кошти.

Також хочемо провести ямковий ремонт доріг. Але щоб люди розуміли, чому в одному населеному пункті ми проводимо цей ремонт, а в іншому ні, пояснюю: якщо село наповнює бюджет податками, там ці податки ми й витрачаємо. У нашій громаді є села, на які йде більше видатків, аніж надходження до бюджету. Тобто вони дотаційні. Тому нашим завданням є «відбілити» податки у всіх селах і наповнити бюджет.

— А що конкретно плануєте зробити вже цього року?

— У селі Косові побудувати медичну амбулаторію. У Джуринській опорній школі плануємо замінити вікна та провести реконструкцію систем опалень. У Базарі плануємо відкрити дитячий садочок, у Палашівці — зробити спортзал, у Білобожниці — закупити комп’ютери для школи, у Ромашівці — провести капітальний ремонт внутрішніх вбиралень, у Буданові — перекрити школу. Також провести роботи з покращення благоустрою сіл. Частину робіт буде проведено за спільного фінансування із державного бюджету та при співпраці з народними депутатами.

— Упродовж п’яти років ви були головою Чортківської районної ради й чотири місяці очолювали райдержадміністрацію. Як попередні посади допомагають у керівництві сьогодні?

— У посаді голови громади об’єднано обов’язки очільника райради, райдержадміністрації і сільського голови. Мій попередній досвід дуже допомагає мені сьогодні. Навіть так званий перехідний етап від районів до громад, про який я вже згадував, для мене відбувся трохи легше. Адже треба було знати, куди й до кого постукати і що робити.

— Коли утворювалися громади, люди побоювалися, що відбудеться закриття шкіл або ж їх понизять у ступені. Яка доля шкіл у вашій територіальній громаді?

— Говоритиму лише за цей рік. Бо не знаємо, які сюрпризи підготує нам бюджет на 2022-й. Тому забігати наперед не буду. Але на 2021 рік у нашій громаді освітньої субвенції достатньо. Демографія, звісно, невесела. Якщо проаналізувати період із грудня по квітень, то у громаді померли більше вісімдесяти осіб, тоді як народилися усього тринадцять. Тому діяльність шкіл передусім залежить від народжуваності.

До слова, у березні ми ухвалили рішення про затвердження програми підтримки народжуваності населення в нашій громаді. Окрім гарантованих державою виплат, надаватимемо підтримку в розмірі двох тисяч гривень із місцевого бюджету кожному жителю, в котрого народиться дитина.

— Яке ваше ставлення до реформи децентралізації та створення громад у цілому?

— На мій погляд, не потрібно було утворювати багато дрібних громад. Наприклад, коли ми дискутували щодо створення громад у Чортківському районі, я був прихильником не п’яти громад, а хоча б трьох. Ідеально — це одна. Бо таким чином були б менші видатки на адмінапарат.

— Ви очолили Білобожницьку громаду, але не є вихідцем із неї. Чи не заважає вам цей фактор у керівництві?

— Передусім скажу: я вдячний людям, що, навіть попри такий фактор, підтримали мене. І ні, це в жодному разі не заважає, а навпаки. Адже це дає мені можливість однаково ставитися до кожного населеного пункту громади. Тепер дію за принципом: «Село заробляє — село має». Кожен із нас повинен брати на себе відповідальність, і так, малими кроками, досягатимемо успіху.

Спілкувалася Зоряна МУРАШКА.

На фото авторки: Віктор ШЕПЕТА.