Народному художнику України, майстру станкового та монументального живопису, члену Національної спілки художників, видатному митцю і громадському діячеві Богданові Ткачику — 70 років. З нагоди ювілейної дати в Тернополі відкрили дві експозиції великого майстра — в «Арт-галереї» (на вул. Гетьмана Сагайдачного, 13) представлено виставку «Малярство та сакральний живопис», яка складається із 70 полотен. А в обласному художньому музеї в рамках експозиції «Сакральний живопис» експонується 51 твір станкового живопису — ікони, картини. Кожен охочий може оглянути роботи славетного художника, головна лінія яких — Україна, славні і трагічні сторінки її історії, подвижники духовної та державотворчої ниви. Про творчий і життєвий шлях Богдана Ткачика, а також про те, звідки митець черпає натхнення і що для нього є найбільш сокровенним — далі в інтерв’ю.

— У вашому творчому доробку більше тисячі робіт. За яким принципом відбирали картини, ікони для експонування на виставках, що відкрилися до вашого ювілею?

— Я сам обирав, на якій експозиції які роботи мають бути представлені. У виставковій залі обласної організації Національної спілки художників України — ретроспективна виставка. Я виставив усе, що, на мій погляд, є найкращим за 50 років моєї творчості. У художньому музеї — ікони і роботи на духовну тематику — це пейзажі, натюрморти, картини, але все з акцентом на духовність.

— Що вас надихає, аби творити?

— Моя творчість починається зі слова. Я люблю поезію. Надихають вірші наших видатних митців. Михайло Левицький, Ярослав Бенза, Ярослав Павуляк, Степан Сапеляк — усі ці славетні особистості, майстри слова були моїми друзями, ми разом йшли по життєвому шляху, разом творили. Слово для мене дуже багато важить.  Читаю поезію і знаходжу в ній суть малярства. Поети пишуть пером, а я — пензлем. Різниці великої немає в тому. Ми однодумці. Митці мого покоління, які є творцями слова, дали поштовх до творчості, що досі в мені живе і дає сили працювати щодня. Великий вплив має природа. Я плаваю на байдарках, переміщаюся часто територією України, буваю в різних місцях. Багато черпаю від природи. Вона дає велике натхнення.

— Чи пригадуєте, хто помітив ваш художній талант першим?

— Я народився в місті Самборі Львівської області. Там у студії будинку піонерів художник Микола Прокопенко побачив, що я весь час малював. Він запросив моїх батьків і порадив віддати мене у Республіканську художню школу імені Тараса Григоровича Шевченка. Мої батьки наважилися на це. Мені було 12 років. Я на все життя запам’ятав той момент, коли з мамою їхали до вокзалу кіньми на возі. Це так врізалося в пам’ять, що вже в зрілому віці створив картину «Дорога з дитинства, дорога додому». Потім було багато варіацій цієї дороги вже у зовсім інших іпостасях. Це філософські роздуми про життя.

— У вашій творчості вагоме місце посідає духовна тематика. Ви розписали більше 20-ти церков на Тернопільщині зокрема і в Україні загалом. Як готуєтеся до написання ікон?

— Я читаю Біблію, також літературу про ті ікони, які маю написати. Перед тим як почати розписувати храм, сповідаюся. Готуюся душевно і водночас інформативно. Я ходжу до церкви, вірю в Бога і знаю, що Він дав мені цей дар, тож мушу його розвивати.

— Під час карантину ви започаткували серію картин «Пандемія нашого гріхопадіння». Сама назва  вже багатозначна. Яку головну ідею хочете донести до суспільства?

— Те, що ми не віримо в Бога і цим самі собі можемо нашкодити… Нам треба до себе, до природи, до людей підходити з любов’ю, але бракує її. На тему пандемії я вже створив близько 30-ти робіт. Коли почався карантин, нікуди не виходив, сидів і малював. Деколи бракувало матеріалів і не було де придбати. Тоді порізав плиту старих меблів і на ній малював. Я за цей період дуже багато ікон написав. Виставка, яка триває у художньому музеї, здебільшого складається із цих робіт. Крім того, намалював портрети видатних українців, представників духовенства — патріарха-предстоятеля Української греко-католицької церкви Любомира Гузара (2001—2011), нинішнього Главу УГКЦ верховного архієпископа Святослава Шевчука, митрополита владику Василія Семенюка та інших церковних діячів. Найголовніше, що я зробив за період пандемії — намалював Григорія Сковороду. Наступного року буде 300 років з дня народження цієї видатної постаті. З нагоди ювілейної дати планується виставка «Від Трипілля до сьогодення», присвячена йому. На картині, яку я намалював під час пандемії, зображені Г. Сковорода і розгорнута вольниця — наша Хортиця, а за Хортицею вся Україна.

— Невід’ємною частиною вашої творчості є державотворча лінія. І ваші ювілейні виставки присвячені 30-й річниці Незалежності України. Що для вас означає ця дата?

—  1991 року відбулося проголошення Акта Незалежності. А для мене все почалося з 1989-го, коли  Георгій Петрук-Попик, Михайло Левицький і я, по суті втрьох, започаткували в Тернополі першу обласну організацію Народного руху України. Ми займалися державотворчими справами. Я присвятив цій діяльності десять років, був членом центрального проводу обласної і центральної організацій Руху. Народний рух, по суті, відновив українську незалежність. Пізніше я пішов з політики і займаюся творчістю, але в моїй творчості все ж проглядається політика.

— Що символізує для вас Вітчизну?

— Кожна людина, кожен поет, який своєю творчістю оспівує нашу землю й історію, символізує нашу країну. Я люблю все, що пов’язано з Україною. Квіточка, рослинка, тваринка, гарна погода — це все дає натхнення і можливість творити.

— В яких кольорах бачите Україну?

— У золотистих. І вся моя творчість — це золотиста гама. Вже неодноразово намагався в іншій гамі малювати, але все одно повертаюся до золотистої. Мабуть, Господь заклав це в мені. Золотиста гама — це бджоли, мед, життя, все найбільш сокровенне і глибинне. Сонце у моїй творчості відіграє чи не найважливішу роль. Коли хочу позначити найвагоміше слово у творі, сонцем освічую ту частину, щоб прикути до неї увагу.

— У ці дні ви приймаєте вітання, до яких приєднуємося і ми. Що найважливіше для вас сьогодні?

— Мені приємно, що хтось про мене думає. Значить, я доторкнувся до душі своєю творчістю і недаремно живу на цьому світі. Навіть якщо є одна людина, якій подобаються мої роботи, це для мене велика нагорода.

З нагоди 70-річного ювілею Богдана Івановича Ткачика коментарі фахівців культури, мистецтвознавців та громадських діячів про творчість видатного художника

Бог, Україна і родина — головні напрямки творчості митця

— Для творчості Богдана Ткачика характерні три основні напрямки — це Бог, Україна і родина. Він творить дуже плідно, має свою авторську манеру, власний почерк. Ми з радістю прийняли виставку видатного митця у наших залах, — каже виконувачка обов’язків директора Тернопільського обласного художнього музею Ольга Ваврик. — На виставці, яка триває в нашому музеї, представлено винятково сакральний живопис. Це роздуми художника над моральними цінностями, християнськими засадами, темою буття. У нас представлені станкові роботи. Богдан Ткачик відомий ще стінописами, він розписав більше 20 церков, одну з них — благодійно. Богдан Іванович є справжнім народним художником України і заслужив це звання своєю творчістю та громадянською позицією.

Геніальний художник сьогодення

— Богдан Ткачик художник не тільки всеукраїнського масштабу, — каже голова правління Тернопільської обласної організації національної спілки художників України Ігор Дорош. — Він знаний митець у цілому світі, учасник численних міжнародних виставок, пленерів, культурних проєктів. Його роботи представлені в музеях, зберігаються у приватних колекціях в Україні та за кордоном — в Європі, у Сполучених Штатах Америки… Він геніальний художник сучасності. Дуже багато робіт Богдана Ткачика придбали поціновувачі мистецтва, приватні колекціонери, багато творів митець сам дарує людям, культурно-освітнім закладам. Я знаю Богдана Ткачика більше 30 років. Він чудова людина, хороший сім’янин, художник великого таланту, яскравий і самобутній. За творчість, яку дарує суспільству, відзначений преміями імені Михайла Бойчука та братів Лепких.

Відзначений власною лінією патріотичного малярства

— Неповторний почерк Богдана Ткачика продовжує національну лінію, яку започаткував відомий художник-монументаліст Михайло Бойчук, а отже, розвиває традиції самобутньої школи українського мистецтва бойчукізму, що орієнтувався на засади візантійського малярства, Проторенесансу й української графіки ХVIІ століття, — каже мистецтвознавець, заслужений працівник культури України Ігор Дуда. — Ткачик не закінчував академій мистецтв, тоді таких начальних закладів ще не було в Україні. Вчився у художній студії в Самборі, потім у Республіканській середній художній школі ім. Т. Шевченка в Києві, пізніше на відділенні монументального розпису Львівського училища прикладного мистецтва (нині коледж). Мистці-тернополяни переважно працювали у Львові, а він, уродженець Львівщини, знайшов себе в Тернополі. Це справжній творець, із власним розумінням місця мистецтва в суспільстві, своїм баченням змісту й форми малярства. Богдан Ткачик є потужним мистцем сучасності. Він працює над актуальними темами, починаючи від давніх скіфських часів, охоплює історію християнства, добу Козаччини й пізніші епохи. Він дуже сильний в історичних композиціях — жанрових і портретних, навіть у його пейзажах присутні засади історичного характеру. Крім того, він активний громадський діяч, був одним із керівників Народного руху в Тернополі. Таке поєднання рідко зустрічається серед наших художників.

Його полотна написані з любов’ю до рідної країни

— Творчість шанованого мною пана Богдана Ткачика справді западає в душу. Його полотна написані не тільки вправною рукою, а й гарячим серцем, з любов’ю до України, — каже доктор політичних наук, професор ЗУНУ Микола Лазарович. — Картини Богдана Івановича дають змогу відчути дух різних епох історії нашої країни. Це важливо для нас і для майбутніх поколінь. Адже одна справа, коли розповідаєш чи читаєш про визначну історичну постать або подію, а інша, коли можна ще й побачити полотно на цю тему, створене великим майстром. До серця кожної людини, мабуть, є різні стежки донесення ідеї. Вони можуть пролягати через поезію, прозові твори, чи наукові дослідження, або через мистецтво, якому своє життя присвятив пан Богдан Ткачик.

Тамта ҐУҐУШВІЛІ.

Фото авторки.