1 серпня 2011 року — на V Всесвітньому форумі українців головою Української всесвітньої координаційної ради обрали Михайла Ратушного. Ця організація створена 1993 р. для захисту мовних, національно-культурних, освітніх, творчих, соціально-економічних інтересів українців у світі. Пан Михайло – наш земляк, родом із Чернихівців на Збаражчині. Він – народний депутат України другого, третього і четвертого скликань.

– Михайле Ярославовичу, Ви тісно співпрацюєте з Центральним державним архівом зарубіжної україніки, якій передаєте історичні документи світового українства. Чому це стало на часі?

– Поняття закордонні українці дуже об’ємне. Це і стара політична еміграція, і трудова, й українці з колишнього Союзу, і західна діаспора, і п’ята хвиля  міграції внутрішньо переміщених осіб, яка виникла в умовах російської агресії… Перші хвилі українців, які освоювали світи, плекали надію на тимчасовість їхнього перебування на чужині і мали намір зберегти архівні та бібліотечні колекції, щоби колись повернути їх незалежній Батьківщині. Чималу частку цих колекцій  вивезли задля порятунку від знищення. Інші документи створювали вже в умовах еміграції. Після здобуття Україною незалежності представники діаспори почали говорити про необхідність створення у Києві спеціалізованої установи для зберігання таких документів. У 2007-му створили Центральний державний архів зарубіжної україніки, який перетворився у потужну загальноукраїнську інституцію зі зберігання та наукового використання значного масиву архівних колекцій. Нещодавно там відбулася документальна виставка «Біля витоків Світового конгресу вільних українців». Матеріали охоплюють період 1930–1960-х років і висвітлюють багаторічну працю української громади за кордоном, яка увінчалася проведенням у 1967 р. Першого Світового конгресу вільних українців, а у 1991-му появою нашої координаційної ради.

Ми передали документи, що висвітлюють багаторічну діяльність УВКР, адже вона зростала і зміцнювалась разом з незалежною Україною. Першим її очільником був керівник Руху, геніальний поет-шістдесятник Іван Драч. Другим – потужний політик, полів’язень, ініціатор ланцюга єднання Михайло Горинь. Третім – поет, Герой України Дмитро Павличко. І для мене велика честь і відповідальність, що мені довірили керівництво Радою.  Це все стає задокументованою історією. А на часі, бо в період 30-ліття незалежності України ми переходимо в новий офіс на Деміївці, сортуємо документи і передаємо їх в надійні руки.

– Невдовзі історією стане і 2021 рік, який знаменує десятиліття вашої праці на чолі Української всесвітньої координаційної ради. Чим він знаменний?

– Цьогоріч у Києві запланований 7 Світовий конгрес українців. Через пандемію хвилюємося щодо формату його проведення. Зазвичай очікуємо до 400 делегатів і до ста почесних гостей, адже СКУ об’єднує понад 20 мільйонів  українців у 133 країнах світу. Вони з’їдуться не лише зустрітися у переддень Дня Незалежності, а щоби  провести відверту розмову між собою і Україною.

Минулий і цей рік особливий тим, що пандемія вибила нас із звичної колії, але загалом, що запланували –  виконуємо. Офіційно зареєстровано Національний конгрес українців Молдови. На Буковині відбудеться Форум української молоді діаспори «Чернівці 2021», торік  такий захід був у Хмельницькому. У серпні у місті Ірпінь Київської області відбудеться IX Чемпіонат Світу з футболу серед українських діаспорних команд та Перші Всесвітні діаспорні спортивні ігри «Україніада». У вересні в Іспанії асоціація «Джерело» проведе VII Міжнародний фестиваль української культури «Ucrania Fest – 2021». Українці світу допомагали воїнам, які захищають кордони від агресора, дітям, батьки яких загинули під час бойових дій.

Загалом УВКР нараховує майже 400 громадських  організацій із 42-х країн світу і основною метою їхньої діяльності є сприяння зміцненню й розбудові незалежної, соборної, демократичної держави, утвердженню інтересів України та закордонного українства в усіх сферах буття. 

– В які періоди було легше працювати, а коли складніше?

– За роки незалежності було по-різному, але повноцінного підходу влади до цієї категорії громадян не було. Обнадійливим є те, що у своєму інавґураційному слові Президент Зеленський відзначив, що сьогодні нараховується 65 мільйонів тих, кого народила українська земля, та наголосив, що Україні потрібні знання, досвід і ментальні цінності діаспори. Він закликав українців повертатися в Україну, пообіцявши надати українське громадянство тим, хто готовий будувати сильну й успішну Україну і доручив МЗС розробити механізм надання українського громадянства як другого для етнічних українців з дружніх країн. Вважаю, що ідея є позитивним сигналом для українців етнічного походження, але програми повернення українців додому  ще нема.

– За межами України проживає орієнтовно 20 мільйонів українців та їх нащадків. Які пріоритети вашої співпраці з ними?

– У наших пріоритетах добитися, аби закордонні українці могли виконувати свій громадянський обов’язок – голосувати і бути обраними, сприяти розвитку молоді і проведенню всесвітніх форумів. Ми вимагаємо уваги до трудових мігрантів, які є потужними інвесторами держави, прийняття програми повернення громадян України і гарантоване наповнення документу закордонного українця.

– Ви вносили законодавчі зміни щодо статусу закордонного українця і скільки бажаючих отримали таке посвідчення?

– На сьогодні маємо тільки 20 тисяч закордонних українців, які отримали цей документ. Ми внесли зміни на підняття престижності цієї картки, але нас не дуже чують. Чому сотні тисяч осіб мають картку поляка? Бо це престижно. Картка угорця дозволяє закордонному угорцю в Будапешті користуватися безкоштовно громадським транспортом. А наша не має наповнення. Ми хочемо, щоб етнічні українці могли отримати безкоштовну освіту в Україні. Зараз лише двісті осіб на рік можуть безкоштовно навчатися в українських університетах. Для порівняння, Румунія колись починала з нами з однієї цифри. Нині ж у Румунії виділяють шість тисяч бюджетних місць для молдован.

– У перші роки вашого керівництва існувала державна програма п’ятирічної підтримки закордонного українства, на яку виділили понад 100 млн грн. Чи збереглася ця практика дотепер?

– Власне ми «вибивали» цю програму за часів Віктора Ющенка. УВКР ніколи не розпоряджалася такою сумою. У кращі часи мали мільйон гривень на проведення конференцій. У 2015 році програма закінчилася, а нову ще не розробили.

– Національна ідентичність тримається на трьох стовпах — мові, школі, церкві. Які найпопулярніші форми роботи наших земляків за кордоном?

– Я вважаю, що на першому місці – сім’я. Якщо люди спілкуються рідною мовою, то вона і зберігається. Багато роблять церкви. А ми підтримуємо українські школи. Усьоме цьогоріч з Міносвіти провели Міжнародний конкурс на звання найкращого вчителя української мови за кордоном. Переможців з Іспанії, Нідерландів та Канади нагородимо напередодні Дня незалежності.

Відрадно, що, крім Росії, майже у кожній країні є недільні українські школи. Здебільшого — при церквах. Інший варіант — дистанційне навчання по скайпу через систему міжнародної української школи. Одночасно діти навчаються у класичній школі країни, де живуть. У результаті отримують два атестати — український та європейський.

Хотілося б, аби держава підтримувала освітні заклади, бо ті школи працюють переважно на ентузіазмі батьків, дітей і вчителів. Але попри це, їх роль у житті діаспори важко переоцінити, адже вони популяризують наші традиції, культуру, дають знання про прабатьківське коріння.

– Кожні вибори, які в нас відбуваються, викликають незадоволення закордонних українців, які не можуть  проголосувати…

– Ті, хто нині називає себе політичною елітою України, бояться цього електорату і не хочуть його участі у виборах, бо на нього маніпуляції не діють. За кордоном майже пів мільйона наших громадян занесені до реєстру виборців, неофіційно ж українських заробітчан iз правом голосу майже два мільйони. З огляду на такі цифри можна було зробити повноцінні закордонні мажоритарні округи. Ми пропонували законодавчі зміни щодо кращого забезпечення виборчих прав заробітчан, утім влада нас не почула. Це питання роками не вирішується свідомо. Бо цей електорат самодостатній, із громадянською позицією, власною гідністю і який бачить, як працюють демократичні процедури на Заході. Таких людей не купиш пайком і не задурманиш з екрана телебачення. Ми голосно заявили про цю проблему і уникнути її в майбутньому вже буде неможливо.

– На ефективність співпраці із закордонними українцями впливає міжвідомча розпорошеність, де всі нею займаються за залишковим принципом. Ви мріяли про  державний комітет чи агенцію?

– Єдиний центральний орган виконавчої влади з роботи із закордонними українцями однозначно потрібно  створити. Кожен державний візит держслужбовців за кордон повинен включати в себе зустріч із представниками українських громад. Жодна міждержавна угода не повинна підписуватись, якщо в ній не передбачено захист національних, духовних, культурних потреб української етнічної меншини в державі, з якою укладається угода.

Саме таку ініціативу озвучували під час наради у Кабміні, присвяченої питанням удосконалення координації роботи із закордонними українцями. Ми ж лише координуємо роботу організацій за кордоном. А  інституціональна роз’єднаність зусиль, кадрів і ресурсів є особливо неприйнятною в умовах, коли закордонне українство демонструє найвищу готовність надати всебічну допомогу Україні в часи її протистояння зовнішній агресії.

– Чи підтримуєте контакти з українськими патріотами з окупованих територій Криму і Донбасу?

– У Криму з 90-их років існує громадська організація Конгрес українців, вона є членом   Всесвітньої координаційної ради. Є багато патріотів і на Донбасі, але там за українську мову російські найманці можуть навіть убити. Тому там українці поки що замовкли.

Відрадно, що з ініціативи молоді української діаспори у планах створення медіаплатформи, яка  сприятиме просуванню серед світової спільноти не тільки українських політичних або економічних інтересів, але й національної культури, мистецтва, мови. Наша спільна мета – постійно звертати увагу cвітового співтовариства до питань деокупації Криму, кричущих порушень прав людини в зоні військових дій. У пріоритетах – співробітництво на міжнародній арені задля збереження і посилення санкцій щодо Росії.

– 2021-й ознаменований вагомою датою у нашій національній історії – 30-літтям, на превеликий жаль, драматичної незалежності молодої України. Як цей період самостійності нашої держави оцінюють наші брати по крові за кордоном?

 – Я вважаю, що діаспора причетна до здобуття нашої незалежності, бо вона не просто «впала» нам, за неї боролися століттями. Зрештою, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко також періодично жили на чужині, а представляли світові Україну. Величезною була  міграція членів українських націоналістичних організацій після Другої світової війни. Після Майдану, вторгнення Росії – українці «піднялися». Діаспора готова більш практично допомагати Україні і загалом  позитивно оцінює процес державотворення. Хай ми ще пробуксовуємо, спотикаємося, але головне, що Незалежність є, вона підкріплена Конституцією і національними кольорами. 

– Провідник української нації Степан Бандера писав, що прийде час, коли один вигукне «Слава Україні!», а мільйони у відповідь: «Героям Слава!». Коли українці стануть монолітом не тільки на материнській землі, а й у світі?

– Ми вже є свідками і учасниками цього процесу. Після потрясінь 2014 року гасло «Слава Україні!» відродилося. Я перший День незалежності зустрів у тюрмі і набуття Україною державності пов’язане з особистим звільненням  у серпневі дні 1991 року із застінків карцеру Лук’янівського СІЗО, де мене засудили за так званою «справою Хмари». Я був тоді серед організаторів студентського страйку, учасником голодувань. Пригадую революцію Гідності, коли мільйони співвітчизників віталися «Слава Україні!» – «Героям слава!». Я бачив, як молоді люди свідомо йшли під кулі снайперів, а потім з Майдану відразу добровольцями на фронт. Словом, ми стаємо монолітом, а цінність здобутих вершин завжди визначається масштабом докладених для цього зусиль.

Розмову вела заслужена журналістка України Людмила ОСТРОВСЬКА

Тернопіль – Київ