Волонтерство — невід’ємна частина формаційної програми в Українській академії лідерства. У мирні часи студенти волонтерили раз на тиждень, а тепер роблять це майже щодня.

Через війну студенти і команда Маріупольського осередку УАЛ перебувають у Тернополі та допомагають нашим військовим і людям, які були змушені покинути свій рідний дім.

Від вересня минулого року в Українській академії лідерства навчається Вікторія Плисак. Дівчина родом з Новограда-Волинського, що на Житомирщині. Розповідає, що через повномасштабне вторгнення росії її осередок не зміг повернутися до Маріуполя, тому свою діяльність продовжують нині у Файному місті, аби бути максимально корисними місцевим і внутрішнім переселенцям.

«На початку лютого ми приїхали досліджувати захід України, зупинилися в Тернополі. А незадовго до того, як вже мали повертатися, почалася війна, і нам довелося залишитися тут, — розповідає дівчина. — В осередку займалися волонтерством ще з вересня, адже війна триває з 2014 року, і нашим військовим маскувальна сітка була потрібна й тоді».

Окрім сіток, студенти виготовляють енергетичні батончики,  пакують продуктові набори для гуманітарних штабів Харкова, допомагають на різних волонтерських локаціях Тернополя, а також проводять заняття для дітей внутрішньо переміщених осіб. А нещодавно першими в Тернополі почали робити окопні свічки, які планують відправляти в регіони, де немає електроенергії.

«Ми віримо в те, що наша перемога не за горами, а тому гуртуємося із місцевими і робимо те, що вміємо найкраще, а якщо не вміємо — вчимося, — каже Вікторія. — Ось так, шукаючи нові точки волонтерства для нашого осередку, я натрапила в соцмережах на публікацію однієї екологічної ініціативи, яка збирала матеріали для виробництва окопних свічок. Тоді я ще не знала, про що йдеться, а тому черпала інформацію в інтернеті. Дізналася, що окопна свічка — річ потрібна, і при цьому її виготовляють із відходів. Запропонувала своєму осередку, і ми вирішили спробувати робити їх».

Окопна свічка активно горить близько трьох годин, один літр води на ній можна закип’ятити за 24 хвилини.

«Це така конструкція із трьох елементів — бляшанки, картону, воску або парафіну, яку підпалюють і зігріваються біля неї, вона  як маленьке багаття. Нею також можна нагріти рідину або використовувати її як джерело світла, — пояснила студентка. — Таку свічку можна запалювати не один раз, важко загасити вітром, і вона не боїться вологи. До того ж компактна, її зробити доволі просто».

Наразі студенти починають налагоджувати виготовлення таких окопних свічок. «Для цього нам потрібні різні бляшанки, починаючи від ємностей для котячого корму і закінчуючи тушківками, м’який гофрований картон, а також віск чи парафін. Підходить будь-який, навіть брудний, старий, фарбований, ароматизований. Можна приносити старі свічки, — каже Вікторія. — Навіть шматочок парафіну чи одна бляшанка важливі! Усе це можна залишати в гуманітарному штабі на першому поверсі Тернопільського національного педагогічного університету».

Студентка відзначає, що помітила, як волонтерський рух потроху почав сповільнювати свою діяльність, проте наші військові продовжують потребувати допомоги.

«У кілька перших тижнів люди по всій країні та за кордоном активно кинулися допомагати. Дехто робив це цілодобово, без відпочинку. Зрозуміло, що в такому режимі люди вигоріли, втомилися, та й ресурси не є нескінченними. Тому тепер люди вже не так активно зносять речі, продукти, немає вже тієї активної фази допомоги, — констатує Вікторія. — Ми намагалися зберігати баланс між навчанням, волонтерством і відпочинком, тому сили допомагати у нас є, будемо робити все можливе для перемоги».

Вікторія Плисак сподівається, що її осередок повернеться до Маріуполя.

«Не хочеться вірити у те, що відбувається. Бо коли бачу фотографії свого осередку, який знищено, знайомі вулиці, пригадую, як там гуляла з друзями, то це просто не вкладається в голові, — каже студентка. — Я запам’ятала Маріуполь гарним містом з дуже світлими людьми. Тут було багато чого вперше. Я побачила море, ходила на щоденні пробіжки, досліджувала схід країни. Тут я раділа, дивувалася, борола страхи та знайшла чудових друзів. Дуже важко чути історії від знайомих людей, які пережили пекло. Однак я вірю у силу нашого народу, в нашу перемогу. Разом ми все відбудуємо, і Маріуполь стане ще сучаснішим та безпечнішим місцем».

Світлана ШЕВЧУК.

На фото: Вікторія ПЛИСАК (у центрі) разом зі студентами УАЛ під час виготовлення окопних свічок.