23 березня, під час бою в районі міста Ірпеня, наш земляк – молодший лейтенант Ігор Дикун, виконуючи обов’язки заступника командира зведеної роти, зазнав вогнепального поранення. Попри це продовжував бій, особисто знищивши одинадцять рашистів і спаливши ворожі БМД та БМП противника.

За особисту мужність і героїзм Президент України Володимир Зеленський присвоїв військовослужбовцю звання Героя України з врученням ордена «Золота Зірка». В нашій державі – це найвищий ступінь відзнаки.

Це вже не перша нагорода для Ігоря Дикуна, адже захищає країну він вже 8 років. Проте військовий каже, що звання для нього означають, що Україна не забуває тих, хто робить усе можливе й неможливе задля її існування!

Щиро радіємо за нашого земляка, котрий проявив мужність у боротьбі з ворогом, та пропонуємо нашим читачам ближче познайомитися із героєм.

Вісім років війни

Ігор Дикун народився 1994 року в Борщеві. У його родині не було військових, а сам чоловік пов’язав життя з армією з початком анексії Криму росією в кінці лютого 2014 року.

«У школі я займався спортом: любив футбол, займався пауерліфтингом, займав призові місця в регіональних змаганнях. Серед шкільних предметів любив історію, особливо історію козаччини, — розповідає Ігор. – У 2014 році, коли був студентом-правником Львівського державного університету внутрішніх справ, взяв академвідпустку і пішов на фронт».

З того часу Ігор Дикун перебуває у гарячих точках російсько-української війни. Брав участь у звільненні Ямполя від російських окупантів. Під час штурму був поранений та контужений, але після лікування знову повернувся в стрій. У 2014 році був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Рішення стати військовим наш земляк називає давно і добре осмисленим.

«Бажання стати офіцером з’явилося 2018 року, коли у мою бригаду прийшов Валерій Федорович Гудзь. Старався брати приклад саме з нього й тому намагався в бою бути попереду бійців, а не позаду, – розповідає Ігор. – Знаю, як загинув Валерій Федорович, сам приймаючи бій. Скільки роботи було зроблено під його началом: 2018-й рік під Горлівкою, 2019-й — Мар’янка, 2020-й Світлодарська дуга. Велика людина, з великої літери… Саме завдяки його впливу вирішив вступити до Львівської Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у 2020-му після того, як здобув юридичну освіту. Академію закінчив із відзнакою, отримавши офіцерське звання «молодший лейтенант».

У певні періоди служби, каже військовий, рідні по-різному ставилися до його вибору, проте в останні місяці підтримують на всі 100%. Воювати, каже військовий, мотивує віра, в те що українцям нарешті вдасться перемоги рашизм, і в Україні настануть мир і процвітання.

Воювати до перемоги

Повномасштабне вторгнення росії в Україну не застало військових зненацька, каже Ігор. Всі розуміли, що рано чи пізно доведеться воювати і захищати цілком усю державу.

Про те, що ворог почав жорстоку війну, Ігорю повідомив друг з Харківщини. До вечора 24-го лютого у Львові, де служив Ігор, сформували механізовану роту, яка мала захищати Львівський аеропорт. А з 26 лютого його підрозділ брав участь в обороні Києва. В бою проти кадировців механізованій бригаді Ігоря вдалося вибити рашистів з околиць столиці.

«За всі ці роки спосіб війни у противника не змінився, – каже військовий. – Ззмінилися лише масштаби театру ведення бойових дій та застосування тепер усіх наявних засобів та ресурсів. А ось щодо населення на сході країни, то люди набагато лояльніші, ніж в 2014-му. Може, тому що прийшло розуміння, що путінський режим не принесе нічого в Україну, окрім смертей і розрухи».

Цікавлюся у військового, мабуть, про те, що нині хвилює всіх українців найбільше: коли ж закінчиться війна?

«Протистояння України з Московією триває уже не одне століття, – констатує Ігор. – Для когось війна триває вісім років, для когось – третій місяць,а для декого її взагалі не має! На мою думку, допоки ми не знищимо дві третіх армії рф, жодних сподівань на закінчення цієї війни не потрібно очікувати! Проте за останні місяці ЗСУ показали, що це – цілком реально, тому потрібно трошки зачекати. І хоча серед військових, не зважаючи на важкі випробування, панують різні настрої, усі вони будуть воювати до самої перемоги, скільки б війна не тривала».

Вдома на Ігоря Дикуна чекають дружина і дворічний син. У майбутньому, каже військовий, покидати ЗСУ думок немає. А найголовнішим завданням після перемоги називає бути хорошим батьком та чоловіком для свого синочка і коханої дружини.

Дякуємо Ігорю Дикуну та усім, хто з кожним днем наближають перемогу України!

Світлана ШЕВЧУК.