Українське мистецтво, як і культура в цілому, не може існувати поза реаліями нашого часу, поза війною і тими катаклізмами, які переживає наше суспільство. Разом із тим, усі ми вчимося жити в цій екстремальній ситуації, вчимося давати з нею раду. Світлана Ткачук, художниця із Кременця – одна з тих мисткинь, котрі не можуть залишатися осторонь нашої спільної боротьби, котрі активно долучаються до різноманітних волонтерських проектів, благодійних зборів тощо.

Не бачила себе поза мистецтвом взагалі

Пані Світлана каже, що завжди любила малювати — зі шкільної парти і навіть ще раніше. Тому обрала для себе мистецьку професію — після дев’ятого класу пішла навчатися в тодішній Кременецький педагогічний коледж, де була велика кафедра образотворчого мистецтва. Продовжила освіту у Прикарпатському національному університеті імені В. Стефаника, теж за спеціальністю – образотворче мистецтво. Вже зі студентських років намагалася активно влитися в мистецьке життя, вперше поїхала на пленер до Польщі, за програмою культурного обміну. До речі, програма була пов’язана з літературно-меморіальним музеєм Юліуша Словацького – до Кременця приїжджала польська делегація, згодом вони запросили до себе українських художників.

— Мені пощастило потрапити на цей пленер, хоча я тоді була лише студенткою. Проте вже в той час я зрозуміла, що інакшої професії, окрім як художньої, я не хочу і буду займатися цим все подальше життя, наскільки це буде можливо, — зізнається пані Світлана.

Пізніше художниця займалася і викладацькою діяльністю, тепер продовжує працювати з талановитими дітками у своїй студії,  — але, так чи інакше, все в її житті пов’язане з мистецтвом.

— Щодо творчості, то в моїх роботах переважає архітектурний пейзаж. Це не дивно, адже все починалося з Кременця — міста, яке багате на архітектурні пам’ятки. Я замальовувала ці вулички, ці пейзажі, і так формувалася у професійному плані. Ще дуже люблю малювати квіти — в мене вдома є свій сад, там завжди має бути багато різних сортів і видів квітучих рослин. Ось так, з ранньої весни до пізньої осені я маю свою творчу майстерню, — працюю на вулиці, в саду. Ще люблю створювати такі напівабстрактні інтер’єрyі полотна, більш сучасні композиції. Рідше — пишу портрети. Хоча останнім часом, собі на подив, почала працювати над серією портретів українок – хоча це мені не притаманно, але ця війна змінила все, і повпливала також і на творчість художників, – розповідає Світлана Ткачук.

Це не волонтерство, а проста щоденна праця

З початком повномасштабного російського вторгнення пані Світлана, як і багато українців, почала шукати якісь можливості, щоб допомогти українському війську, зробити власний внесок у справу боротьби з агресором. Одна із форм можливої роботи, котра дозволяє залучати якісь благодійні кошти, проводити фінансові збори — це так звані мережеві лотереї, де на фейсбук-сторінці, наприклад, виставляється певний лот, і люди переказують на його придбання ту чи іншу суму. Опісля закінчення збору рендомним методом (тобто, випадково, за допомогою спеціальної комп’ютерної програми), проводиться розіграш, і визначається переможець, якому і дістається той чи інший лот — наприклад, мистецький витвір.

Як розповідає кременчанка, вперше вона провела таку лотерею спільно зі своєю колишньою колегою, Ольгою Олексіївною Яловською, разом з якою працювали в Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії. Почалося все з того, що в Ольги Олексіївни, яка зараз уже на пенсії, був день народження і вона опублікувала в себе на фейсбук-сторінці номер власної картки, з тим, щоб замість привітання люди, за можливості, переказали якісь кошти для Петра Жовтовського — воїна-кременчанина, котрий зараз на фронті. Якраз тривав збір на автомобіль і дрон для підрозділу, де служить Петро. В результаті вдалося зібрати досить значну суму, це наштовхнуло на ідею продовжувати такі мережеві збори. Пані Яловська почала проводити такі благодійні аукціони і якось попросила одну з робіт у кременецької художниці. Навіть не попросила, а запропонувала її придбати у пані Світлани.

— Звичайно, я відповіла, що про придбання й мови не може бути, просто надала безкоштовно цю картину. До речі, її виграла пані Ірина Дворницька, редакторка одного із тернопільських видавництв. З того часу я надала ще декілька картин на аукціони, — ділиться спогадами Світлана Ткачук. — Окрім того, з квітня 2022 року я провела понад 50 волонтерських занять на тему українського мистецтва для дітей та дорослих ВПО, для дітей-сиріт. Це мій внесок у популяризацію нашої культури, в актуалізацію духовного спадку українського народу.

З усього, що б мені не надіслали, можу зробити щось творче

Художниця розповідає, що працює тепер над розписом ящиків з-під патронів. Один із таких лотів уже розіграли на благодійному аукціоні.

Наштовхнула мисткиню на ідею цього проєкту, знову ж таки, Ольга Олексіївна Яловська. Жінка якось зателефонувала подрузі й розповіла, що знайомі військовослужбовці надіслали поштою до Кременця ось такі ящики, і, можливо, їх можна якось використати у мистецькому сенсі.

— Звісно, спочатку я не знала точно, що буду з усім цим робити. В голові було сто ідей, але поступово викристалізувався остаточний задум. Віддала перевагу своїй улюбленій темі – квітковому розпису. Адже квіти, це та краса, яка дійсно рятує світ, рятує нас від депресій, від безнадії. Вже тепер, що б мені наші воїни не надіслали, я можу на цьому зробити щось творче, можу переосмислити будь-який предмет, починаючи від простих дерев’яних ящиків і закінчуючи якимсь гільзами, осколками снарядів тощо, — відзначає пані Світлана.

Художниця констатує, що сьогодні в українському мистецтві  виокремлюється певний новий жанр – військово-польовий арт. Він має як прикладне значення, так і суто декоративне, естетське. Люди вірять в енергетику речей, цікавляться їхньою історією – такі предмети набувають колекційності, певної «доданої» духовної вартості.

До слова, Світлана Ткачук, окрім участі у згадуваних інтернет-аукціонах, і самостійно проводила на своїй фейсбук-сторінці подібні лотереї для допомоги військовим. При цьому мисткиня наголошує, що масштаб її діяльності є досить скромним, у порівнянні, наприклад, із тим, що робить її товаришка, Ольга Олексіївна. Ця поважна пані вже провела безліч благодійних зборів, і з досить значними успіхами. За кошти, зібрані під час одного такого аукціону, до прикладу, вдалося придбати тепловізор.

— Пані Оля все життя пропрацювала викладачем, має прекрасну репутацію, їй довіряють. Дуже часто люди самі пропонують якісь лоти – це і вишиванки, і саджанці квітів, й різноманітні декоративні панно тощо. А нещодавно оригінальні дерев’яні вироби надіслав один майстер з Волині. Люди реагують на цю активність, бо є результати, бо вони бачать, що це працює, — наголошує кременчанка.

При тому пані Світлана зауважує, що організувати подібний онлайн-аукціон досить складно – адже потрібно слідкувати за всіма надходженнями, фіксувати дані, нічого не пропустити. Але, знову ж таки, це лише маленький внесок у спільну справу нашої майбутньої Перемоги, і кожен має робити те, що йому під силу. Насамкінець нашої розмови художниця наголошує: «Якщо інші можуть робити настільки багато, то і я повинна долучатися. Мені не складно віддати якусь творчу роботу – я намалюю їх іще багато, аби тільки війна закінчилась, і ми перемогли. Сподіваюся, що моя праця врятує комусь життя, що все це не буде марним. Інакше просто не може бути».

Уляна ГАЛИЧ.

На фото: Світлана ТКАЧУК у творчій майстерні; благодійне заняття із живопису для переселенців; один із розписаних ящиків з-під патронів.