Сучасні Герої України — люди, котрі, продовжуючи історичну традицію поколінь, щодня віддають своє життя і здоров’я за нас усіх, нашу свободу, наше майбутнє. І хибною є думка, що в глибокому тилу повномасштабної російсько-української війни, яким сьогодні є Тернопільщина, вага й потужність оцього щоденного подвигу відчуваються якось не так гостро, не так болюче. Насправді ледь не в кожній родині вже є свої захисники, свої персональні віхи пам’яті, символи опору, джерело наснаги, причини для гордості й — на жаль, нерідко — неминущої скорботи. Тож пам’ятати, знати і берегти всі ці імена, ці хоробрі, красиві й світлі обличчя, ці життєві історії — наше пряме завдання і громадянський обов’язок.
До прикладу, нещодавно на базі Підволочиської гімназії імені Івана Франка провели краєзнавчу конференцію «Слава героям-землякам», присвячену Дню Героїв, пошануванню пам’яті загиблих на війні захисників-краян. Як зазначила директорка гімназії Оксана Володимирівна Коцій, ініціатива проведення заходу належала педагогічному колективу освітнього закладу. Зокрема, за підтримки відділу освіти Підволочиської селищної ради безпосередніми організаторами конференції стали Світлана Станіславівна Мотика, Ірина Михайлівна Павлюк і Анастасія Володимирівна Кульбаба — вчителі Підволочиської гімназії імені Івана Франка, а також педагоги Підволочиської ЗОШ I—III ст., Качанівської ЗОШ І—ІІІ ст., Галущинської гімназії, Підволочиської ЗОШ І—ІІІ ст., НВК «Оріховецький ЗНЗ І—ІІІ ст.-ДНЗ», Кам’янківської ЗОШ І—ІІІ ст., Іванівської гімназії та ЦДТЮТ. Організатори конференції зібрали всіх учителів історії громади, узгодили план проведення заходу, сценарій. Кожен навчальний заклад готував доповідь про загиблого захисника, який походив із того чи іншого села. Працювали над доповідями й презентували їх учні шкіл під керівництвом учителів. Були запрошені батьки, родичі, ветерани АТО, волонтери, а також безпосередні учасники сьогоднішніх бойових дій.
Анастасія Володимирівна каже, що зберегти, зафіксувати спогади безпосередніх учасників подій, людей, котрі знали загиблих героїв особисто — дуже важливо, адже історія пишеться на основі цих спогадів.
«Якщо ми зараз це не запишемо, з часом усе забудеться. І тому виникла ідея зібрати ці матеріали, систематизувати їх. Ми зібрали матеріали про випускників різних шкіл, які належать до Підволочиської громади», — розповідає вчителька.
Загалом на конференції виступило 15 доповідачів. Тематика виступів була побудована за хронологічним принципом. Розпочали з доповіді про «Жертовність воїнів-надзбручанців у період прихованої агресії росії 2014—2022 рр.», в якій було зазначено, що за період АТО загинуло 13 Героїв з Підволочиської громади. Далі вже говорили про період з початку повномасштабного вторгнення та Героїв, які віддали життя в період нової фази війни: Ігоря Герцуня, жителя села Галущинців, який загинув на Сумщині; Юрія Лопушанського з Підволочиська, який загинув на Херсонщині; Руслана Водолазького, родом з Підволочиська, який загинув, визволяючи Херсонщину; Ярослава Бойка, жителя Підволочиська, який поліг на бахмутському напрямку; Віталія Промовича з Підволочиська, котрий загинув на Донеччині; Івана Вовни, який віддав своє життя за Батьківщину в бою на Донеччині; Тараса Томачківського із села Кам’янок, полеглого під Кремінною; Михайла Івашківа із села Іванівки, котрий загинув під Бахмутом; Андрія Слободяна з села Богданівки, який поліг на бахмутському напрямку; Романа Шептицького з Підволочиська, загиблого поблизу Бахмута; Сергія Копотілова, жителя Підволочиська, полеглого в районі населеного пункту Красна Гора на Донеччині; Ігоря Геми з Підволочиська, який загинув на Донеччині; Сергія Якимчука, жителя села Староміщини, який поліг у боях на бахмутському напрямку.
Двоє з перелічених Героїв — випускники Підволочиської гімназії. До речі, вони були однолітками, 1990 року народження. Один із них — це Юрій Лопушанський, який служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Лейтенант Лопушанський був командиром взводу, гідно і професійно виконував свої обов’язки. На фасаді гімназії відкрито меморіальну дошку на його честь. У гімназії також зберігається особлива реліквія, пов’язана з Юрієм — прапор, де є підпис воїна. Прапор, подарований бойовим побратимом полеглого Героя, ще й досі пахне димом, вогнем і смертю, скропили його і гіркі материнські сльози.
Інший випускник гімназії, котрий поліг за Україну у 2022 році — бойовий медик десантно-штурмового батальйону 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних сил України Віталій Промович. Пам’ять про цього молодого чоловіка вже вкарбована в історію нашої кривавої боротьби, в історію нашої майбутньої Перемоги.
Як відзначає Анастасія Кульбаба, брат якої, до слова, також воює, усі ці хлопці, про яких виголошували доповіді на конференції, були звичайними людьми, котрі виконували свій обов’язок, були одними з нас. Дехто пішов на війну добровільно, дехто — в рамках мобілізаційної кампанії, але вони всі служили і захищали нашу землю. Ми не маємо права їх знецінювати, мусимо про них говорити, пам’ятати їхні імена, історії, їхній подвиг. Живемо в такий час, що достатньо лише якогось випадку, і може трапитись так, що документи, спогади про них, навіть світлини, буде втрачено. А допустити цього не можна. Особливо важливо це в контексті роботи освітнього закладу, яким є Підволочиська гімназія — адже вивчати події всесвітньої історії, якісь глобальні речі неможливо й неправильно без знання і розуміння того, що відбувалося й відбувається на рідній землі, в рідному краї, місті або селі.
Проєкт, реалізований у Підволочиській гімназії, має, до всього, ще й велику соціально-психологічну цінність. Адже родичі загиблих хочуть, щоб про їхніх загиблих батьків, синів, чоловіків, братів пам’ятали, щоб їх шанували, цінували їхній чин. Так ми — українське суспільство — віддаємо бодай крихітну часточку цього величезного боргу перед полеглими Героями, перед людьми, в серцях яких їхні смерті назавжди залишили болючі і зяючі рани.
«На конференції не залишилося жодної байдужої людини. Сльози були на очах у всіх, — ділиться враженнями Оксана Володимирівна. — Проводити такі заходи надзвичайно важко в емоційному плані, але, разом із тим, необхідно. Полеглих Героїв ми знали особисто. Наприклад, Іван Вовна, випускник Оріховецької школи, був єдиним сином у родині, мав 26 років. Вражають його усмішка на фото, надзвичайно позитивні спогади про цього хлопця від усіх його знайомих…»
Оксана Володимирівна зазначає, що збирали інформацію про Героїв і в перших вчителів, і у класних керівників. Багатьма фотоматеріалами поділилися батьки захисників. Доповіді тривали до п’яти хвилин, проводились інтерактивні презентації. В майбутньому гімназія планує опублікувати матеріали конференції в тому чи іншому форматах — залежно, на що вистачить коштів, адже фінансове становище усіх тепер дуже скрутне. Звісно, дуже хотілося б зробити хороше друковане видання, з якісними ілюстраціями. Адже учасники заходу зібрали дуже цікавий, різнобічний, щемкий матеріал — образ кожного полеглого Героя вдалося відтворити з максимальною чутливістю, повагою та пошаною, кожна історія вийшла неповторною і живою.
Уляна ГАЛИЧ.
P.S. Поки ми спілкувались, Оксані Володимирівні прийшло сповіщення: загинув Анатолій Коваль, житель села Галущинців Підволочиської громади. Поліг український воїн внаслідок стрілецького обстрілу біля Авдіївки, під час виконання бойового завдання. Вічна пам’ять і вічна слава Герою! Вічна пам’ять і вічна слава всім Лицарям, котрі віддали своє життя за Батьківщину!
На фото: Оксана КОЦІЙ та Анастасія КУЛЬБАБА із прапором військового підрозділу, де служив Юрій Лопушанський.