Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлюються главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України (ПКУ). Про це нагадали в головному управлінні ДПС у Тернопільській області.

Згідно з пунктом 291.3 статті 291 ПКУ фізична особа-підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПКУ, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Відповідно до підпункту 2 пункту 291.4 статті 291 ПКУ до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать фізичні особи-підприємці, які здійснюють господарську діяльність із надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на перше січня податкового (звітного) року.

Підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 ПКУ встановлено, що до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать, зокрема фізичні особи-підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, в яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на перше січня податкового (звітного) року.

Перелік видів діяльності, здійснення яких не дає права на застосування спрощеної системи, визначено пунктом 291.5 статті 291 ПКУ.

Так, відповідно до частини другої підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПКУ не можуть бути платниками єдиного податку першої-третьої груп суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють діяльність з обміну іноземної валюти.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України від 21 червня 2018 року за номером 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» зі змінами та доповненнями іноземна валюта —  це:

а) грошові знаки грошових одиниць іноземних держав у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави або групи іноземних держав, а також вилучені або такі, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що перебувають в обігу;

б) кошти на рахунках у банках та інших фінансових установах, виражені у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях (зокрема у спеціальних правах запозичення), що належать до виплати в іноземній валюті;

в) електронні гроші, номіновані у грошових одиницях іноземних держав та (або) банківських металах.

На сьогодні криптовалюта не має визначеного правового статусу в Україні, зокрема відсутня нормативна база для її класифікації та регулювання операцій із нею.

З метою врегулювання правовідносин, що виникають у зв’язку з оборотом віртуальних активів в Україні, визначення прав та обов’язків учасників ринку віртуальних активів, засади державної політики у сфері обороту віртуальних активів на сьогодні прийнято Закон України від 17 лютого 2022 року за номером 2074-IX «Про віртуальні активи», який набере чинності з дня набрання чинності змін до ПКУ щодо особливостей оподаткування операцій із віртуальними активами.

Отже, фізична особа-підприємець — платник єдиного податку другої-третьої груп може перебувати на спрощеній системі оподаткування за умови дотримання вимог, визначених пунктом 291.4 статті 291 ПКУ.

З метою уникнення порушень щодо застосування спрощеної системи оподаткування фізична особа-підприємець — платник єдиного податку другої-третьої груп не може здійснювати продаж (реалізацію) криптовалюти.

Фото пресслужби ГУ ДПС у Тернопільській області