Стильний і сучасний артпростір віднедавна розташовується у західному корпусі Бережанського замку, об’єднуючи поціновувачів мистецтва і культури, любителів історичних локацій, мандрівників і туристів, а також усіх тих, хто прагне відкривати нові й незнані сторінки з життя міста Бережан і усього нашого краю. Першим проєктом, розгорнутим на базі артпростору, стала виставка творів заслуженого художника України Олега Шупляка «Український космос». В рамках проєкту представлено понад 80 творів живопису, графіки, скульптури, відеоарту, нумізматики та купольна 30-хвилинна програма, створена разом з Дніпровським планетарієм.
З виставкою познайомила нас зберігачка фондів Державного історико-архітектурного заповідника у місті Бережани Ірина Дубницька. Як вона пояснила, на виставці в основному представлена серія робіт «Український космос», започаткована художником у 1991 році, ще у часи студентства. Є кілька робіт з-поза меж серії — наприклад, «Польоти над полями». Головна ідея творів — показати зв’язок між земним і небесним, осмислити тяглість історичної традиції, показати, що весь культурний, духовний спадок українського народу й сьогодні живе у нашій свідомості, нашому повсякденні.
У надрах рідної галактики
Дуже символічно, що одним із центральних сюжетоутворюючих образів у виставці Олега Шупляка є саме зоряне небо — мерехтливе, якесь дуже живе і пульсуюче. Давні етноси, які населяли територію України тисячі й тисячі років тому, дивилися на небосхил і бачили над головою той самий космос, ту саму зоряну мапу, що й ми бачимо нині.
Художник дуже багато звертається до української міфології, до звичаїв. У його роботах переважає зображення українського села: вишневі сади навколо хат, плетений тин, мальви, лелека, який захищає своє гніздо. Адже «Український космос» ‑ це метафорична назва, а для кожного із нас космос — це рідна домівка, з якої почався наш життєвий шлях, куди ми щоразу повертаємось, бодай у спогадах.
Нічне небо приваблює художника своєю споконвічною загадкою, своїми зоряними маршрутами, вивчення яких лягло в основу народної астрономії, котрою послуговувалися і наші українські землероби, і чумаки, й мореплавці. Якщо давні греки мали для усіх сузір’їв власні назви, то українці називали їх по-своєму: Великий ківш, Малий ківш, Пасіка. До слова, є у Олега Шупляка й картина, що зображує Пасіку — іншими словами, сузір’я Кассіопеї, котре наших предкам нагадувало рій мерехтливих бджіл, що кружляють у небі.
Двовзорість як спосіб побачити
Художник Олег Шупляк став відомим завдяки серії робіт «Двовзори» — це своєрідні оптичні ілюзії, коли на перший погляд на картині бачиш начебто щось одне, а згодом, наближаючись, помічаєш деталі, які розкривають цілком несподівані додаткові змісти, підтексти. Наприклад, на виставці експонується робота «Ой не світи, місяченьку…» — присвячена вона нерозділеному коханню, дуже ліричне і ніжне полотно. Але ілюзія полягає в тому, що на картині ми бачимо дерева, які нібито хиляться від вітру. А придивившись, помічаємо, як вони утворюють силует дівчини, що склала руки на грудях і чекає свого коханого.
У техніці «двовзори» художником виконано дуже багато портретів. Зокрема, на виставці представлено портрет Григорія Сковороди — це триптих, він складається з трьох робіт «Світ ловив мене…» Уважне око, знову ж таки, розгледить усі деталі, якими можна охарактеризувати Сковороду: ось силует мандрівного філософа, українські хатинки, книги…
Поміж іншим, техніка двовзорості є дуже популярною закордоном, люди хочуть бачити такі картини у своїх колекціях, в домівках. Олег Шупляк працює у оригінальній авторській техніці, вдало компонуючи барви, мазки, тонкі штрихи і мерехтливі світляні цяточки, котрі у поєднанні і створюють оцю ауру комічності, якогось внутрішнього світла, що струменить із цих полотен, навіть певної магічності.
Трипільська кераміка, скіфські баби
Для цієї виставки Олег Шупляк виступив і у ролі скульптора, що раніше не було йому притаманно. Впродовж двох із половиною місяців митець створив 15 скульптур, які є певними алюзіями на давню трипільську кераміку, на персонажів нашої міфології, відображають ті чи ніші сторінки історії життя українського народу. Що цікаво, деякими скульптурами художник продовжував доповнювати виставку вже після її відкриття — вочевидь, арт-простір у Бережанському замку виявися досить сприятливим і надихаючим для творчості.
Мотиви певного переосмислення здобутків трипільської культури раз у раз прослідковується у роботах Олега Шупляка — митець вважає, що сучасні українці дуже багато перейняли від своїх далеких пращурів, чи то попередників, що населяли наші географічні терени. Трипільські мотиви, орнаменти, скіфська мегалтичність у мініатюрі, слов’янська міфологія присутні і в живописі пана Олега, і у його скульптурах. До прикладу, дуже цікавою є скульптура під назвою «Трипільський хлопчик». Цей хлопчик відставив своє знаряддя праці, присів відпочити і дивиться в небо, зачарований його безмежною таємницею. Так само й сьогодні український звичайний хлопчик може дивитися в нічне небо.
Концепція скульптурного зображення в Олега Шупляка, його певна методологія виразно покликаються на традицію трипільської кераміки. Особливо помітно це у жіночих постатях, з чітко акцентованою тілесністю, що відображає культ плодючості. Що цікаво, в одній зі своїх робіт скульптор відтворив реальний артефакт, знайдений у печері Вертеба, певним чином трансформувавши його, відповідно до авторського бачення. Вражає уяву і трирівнева трипільська «істота», що нагадує якесь водяне божество, привертає погляд динамічна скульптура — жінка верхи на могутньому бикові.
Як пояснив митець, «я хотів показати у цій роботі, що грецька міфологія — це і є переспів більш ранніх, архаїчних сюжетів».
Дещо виокремлюється лаконічна, але певним чином вражаюча скульптура «Незгасима свіча пам’яті» — робота, що присвячена трагедії Голодомору в українській історії, вшануванню тих мільйонів невинних жертв, які були замордовані радянською владою. Свіча, створена талантом Олега Шупляка, справді є незгасимою – відвідувачі покидають виставку, але її метафоричний вогник продовжує горіти.
Непокараний Ікар
Дуже часто звертається художник до язичницьких вірувань — є в нього роботи, присвячені купальським традиціям та обрядам, неоодноразово фігурує в його картинах і Дідух — прадавній родовий оберіг українців, символ нашої пам’яті і надій на краще майбутнє.
Кілька робіт пана Шупляка присвячені космогонічній тематиці — наприклад, картини «Створення світу» і «Дерево життя». Наші предки вірили, що колись, на початку часів, не існувало нічого, — було тільки величезне світове дерево, на якому гніздилося троє птахів. Ці птахи знесли по яєчку, і так з’явився світ і все, що його наповнює. Цими міфологічними мотивами якраз і надихався художник.
Однією з найцікавіших у плані символічного наповнення є робота «Сон» — там побачимо і Збруцького ідола, і скіфську бабу, і козака-лірника… А в центрі композиції — дівчинка, якій це все приснилося, всі визначні сторінки нашої історії, майже до сьогодення.
Один із завершальних експонатів виставки — скульптура «Крила Ікара». Як зізналася пані Ірина, витвір символізує працівників Бережанського історико-архітектурного заповідника, які титанічно працювали над створенням артпростору в замку. «Попри те, що в художника є постійно діюча виставка в Берліні, його роботи є в Португалії, їх закупили для постійно діючої виставки в Онтаріо, Олег Шупляк висловив бажання, щоб саме тут, в Бережанах, у Бережанському замку експонувався «Український космос», — поділилася Ірина Дубницька. — Це дуже надихнуло всіх. Місце художник вибрав сам, підштовхнувши усю спільноту заповідника до створення артпростору. Отож, ми самі зарядилися цією енергією і працювали, не покладаючи рук, готючи виставку для відвідувачів. Адже в Берлін не всі мають можливість поїхати, а от Бережани —— це дуже зручна й доступна локація, до того, місто може запропонувати цікаву екскурсійну програму вихідного дня».
А за завершення знайомства з виставкою для перегляду пропонувалася чудова, мистецьки розроблена купольна програма, — своєрідна культурологічна лекція, ілюстрована картинами пана Олега, що супроводжується легкою, медитативною музикою. У стінах артпростору Бережанського замку вона сприймається достоту як щось магічне, пропонуючи разом пошукати відповіді на одвічні питання: «Хто ми, звідки і куди ми йдемо?» Можливо, відповіді на ці питання підкажуть трипільські статуетки, скіфські кам’яні баби в степах і слов’янські ідоли, якими надихався Олег Шупляк у своїх роботах. А може, відповіді варто шукати на дні зоряних небес, у далекому осяйному мереживі Чумацького шляху…
Уляна ГАЛИЧ.
На фото Василя БУРМИ: Ірина ДУБНИЦЬКА проводить екскурсію виставкою; роботи ОЛЕГА ШУПЛЯКА.