Перед вами золота корона. Її можна бачити ззовні (символ слави), а можна опинитися всередині неї (символ кари). Згадалося прислів’я: «Важка ти, шапка Мономаха». Пригадайте скривавлене лице Ісуса, якому глузливо нап’яли на голову терновий вінець. Короною людину можна возвишувати і нищити. На ній є маленький значок якості проби під назвою «відповідальність».
Україна не мала великих імператорів, але в неї були достойні гетьмани. Вони боронили рідний край, мову, культурну спадщину, рід наш від чужинців та поневолювачів. Навіки збережуться їхні імена, подвиги. Сьогодення дарує нових героїв, приносить нові символи. Кіборги Донецького аеропорту показали світові, якими стають українці, коли хтось зазіхає на їхню честь і свободу. А «Небесна Сотня»?! А волонтери…
На зміну проіржавленій держмашині приходить динамічне суспільство громадян. Люди самі бачать, оцінюють, радяться між собою, приймають рішення і втілюють їх. Волонтери взяли на себе функції держави на фронті. Журналісти виконують те, що повинні робити прокурори всередині держави. Чинна система влади стає гальмом і зайвиною для успішного поступу. Що робить господар, коли йому щось стає на заваді? А хто господар в Україні? Ось тут і знову випливає перед нами золота корона.
Президент на недавній прес-конференції переконував пресу, що не все так швидко можна зробити. Мовляв, коли посадити картоплю, то треба ще довго чекати, аби виросла нова. Уявіть, що (не приведи, Господи) сусід підпалив вашу хату, а ви оголошуєте тендер на форму й колір відра для гасіння, відбираєте на конкурсі найнадійнішого пожежника. Допоки пройде оця бюрократична тяганина, із вашої хати зостанеться печальне згарище.
Хіба маємо час на тривалі дебати й засідання? Хіба у нас не йде війна? А може, це війна для відстрілу патріотично налаштованих людей, а для інших — це час влагодження своїх бізнесових інтересів та схем? Чому (як цю картоплю) нікого ще не посадили: ані за диктаторські закони регіоналів, прийняті два роки тому; ані за кривавий Майдан; ані за зоставлених без допомоги кіборгів у аеропорту; ані за бездарно програні штабістами битви під Іловайськом та Дебальцевим? Чому зграям бандитів дають час на знищення злочинних документів та виголошують за два тижні наперед про можливе їх затримання, даючи можливість спокійно втекти за кордон? Судити треба не опісля (умовно), а під час (реально).
Не потрібно чекати якогось особливо сприятливого часу, а вже вибрати найнагальніші питання для успішного вирішення. А ще — не варто сіяти сумніви та зароджувати зневіру. Це вже не лише суто людський, а й державний злочин. Якщо не вмієте чи не хочете здолати корупцію у собі й довкола себе, то передайте свої повноваження тим, хто це зробить оперативно й ефективно. Передайте самі, а ні, то вони заберуть їх у вас…
Досі не почато реальне лікування корупційної пухлини на тілі країни. Кажуть: «Створено незалежні комісії та комітети, написано прогресивні закони». Народ відчуває їх на собі, але не в кращу сторону. Влада сама пише і сама не бажає виконувати. Вона боїться порадитися з народом, як діяти далі, боїться почути правду. Втілює інтереси кланів і партій, а партії нині переросли у фінансові та бізнесові цехи. Чесні та чисті до влади не допускаються, для них там немає місця, бо існує кодекс понять, а не законів. Жити за поняттями — це закон злочинців і брехунів. Пам’ятаєте казку про голого короля? Ось і знову виникла перед нами корона.
Після Майдану багато перелицювалося до невпізнання (прогляньте трансформацію сотника Андрія Парубія). Перестрашені отриманою владою, вони не можуть першими висловити власну думку, бояться тіней минулого, аби часом не виявилося, що це їхні тіні.
Чому одразу не переобрали владу в Донецьку, коли почався заколот — Крим нічого не навчив? Це для сепаратистів була вистава, фестиваль, кривавий карнавал, а в столиці, переклубочені хабарями, блатом, обіцянками, брехнею, злодійством, сплели якусь страхітливу каракатицю, якої і самі бояться, і сторониться світ.
Ми вибрали шлях до Європи, але вона вельми різна. Тут демократія і навали мігрантів, тут високі технології і порожні храми, тут високоякісні продукти і жорсткі вимоги. Ми ще не доросли до таких стандартів, а тому… наших продуктів у ЄС будуть уникати. Це гірка правда. Сировину братимуть, а готову продукцію навряд чи. Українські вироби мають відвоювати собі місце на європейському конкурентному ринку. Ми уже не хочемо назад у немиту Росію, але ми ще самі надто брудні, аби заходити до світлиць Європи. Як держава, так і кожен з нас. Стоїмо поміж двома вогнями — маючи свої власні високі цінності, готові відкинути їх заради примарних та ницих захоплень.
Не можна казати, що в нас все геть погано й ми вкрай нікудишні. Багато знаємо, вміємо, можемо. Багато робимо, але… забагато говоримо та задовго запрягаємо. Тут затаєно безліч проблем. А ще – приховуємо та поблажливо ставимося до тих, хто є явними ворогами незалежності. Вже не створюється враження, а стає очевидним «договорняк» поміж минулою та теперішньою владою. На словах ганять один одного, а наяву… Врешті, допоки я буду ставити ці питання й коли побачу конкретні дії?
Словами ми вже переситилися, аж вуха позакладало. Ніхто їм не вірить, бо зміни відчули лише спорожнілі кишені. Панове керманичі, винні у цьому ви самі! Мій тато колись називав це одним словом «забрехалися». Мур постав за цих два роки поміж народом та його «слугами» (замість того, що прем’єр обіцяв звести на кордоні).
Невже їх геть осліпила золота лихоманка та самообман? Бог віддав свого єдиного Сина на страждання, заради любові до людини, а ви переховуєте своїх «мажорних чад» у затінках влади. Аж надто багато потаємних та підпільних справ коять наші політики. Для чого? Навіщо було так приховувати візит Гризлова до Києва? Кого він гриз і яке зло таїлося в його нічному прильоті? Все рано чи пізно стане явним, але престиж й довіру повертати дедалі важче. Всевишній воздасть кожному за його заслуги і жодне злодіяння не зостанеться без кари.
У наших можновладців немає жодного розуміння, що вони будують. Запитайте їх, які плани розвитку України на найближчі десять років (не кажу вже про 50) — абсолютна невизначеність. Всі так економічно стурбовані, що геть забули як про мовне скалічення, так і про культуру свого народу. Новорічний та різдвяний телеефіри вкотре продемонстрували зневагу телевізійних каналів до української мистецької спадщини. Вірус «охохлячення» заполонив ефір. Усі живуть нинішнім днем, а там — як Бог дасть. Забалакані реформи не втілюються на благо людей, а формують новий цвинтар наших сподівань.
Америка дає кредити до певної пори, адже не бачить жодних результатів, ніяких змін. Тут невдовзі теж може статися перегляд позиції, а тоді що? В інтерв’ю кореспондентові німецького видання «Фокус» В. Путін торік сказав: «Оні самі пріползут, а ми єщо падумаєм, гдє ім дать мєста». Невже ретельно втілюється оцей сценарій? Нас хочуть втопити у Мінському болоті. В образі Івана Сусаніна постали Леонід Кучма та Віктор Медведчук — самі створили багно й туди ведуть народ.
Усе надто замішано в нинішній Україні на бруді, брехні, крові. Виступи з трибун та перед телекамерами із черговим самовихвалянням викликають в людей вже не відразу, а ненависть. Люди, приведені до злиднів, вони чують на собі, що то означає «жити по-новому». Україна готова до вибуху. Рівень життя простого громадянина держави за два роки впав удвічі. Далі панує несправедливість, кривосуддя, а хабарництво сягнуло космічних розмірів. Скільки ще часу народ дасть владі для зміни ситуації? Не знаю, але видається — вельми мало.
Олег ГЕРМАН,
поет, заслужений діяч мистецтв України.
м. Тернопіль
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте