Сьогодні православні та греко-католики відзначають свято Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. У народі празник ще називають Другим, або Яблучним Спасом.
Основою для його відзначення стала подія, описана євангелістами Матвієм, Марком та Лукою. Одного дня Ісус узяв із собою трьох апостолів: Петра, Якова та Івана — і привів їх на «високу гору», яку часто ототожнюють з горою Фавор. Там на їхніх очах він «переобразився»: його вбрання стало сліпучо-білим, а обличчя засяяло, мов сонце. Біля нього, уособлюючи Закон і пророків, з’явився Мойсей та Ілля.
Світла «ясна» хмара огорнула їх, а голос із тієї хмари промовив: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!» (Мт. 17:5, 2 Пт 1:17). Петро, думаючи, що остаточно надійшла година Божої слави та вічного святкування, хотів натягнути три намети. Але за мить апостоли не побачили нікого, крім самого Ісуса (Мт. 17:1—8).
Розповідь про преображення подається між двома повідомленнями Ісуса про близьку смерть і воскресіння. У цій сцені присутність Мойсея та Іллі поруч із Сином Божим означає зв’язок між Старим і Новим Завітом. Світло, що переображує Ісуса, є водночас відображенням божественної слави й передвістям слави Його воскресіння. Вона не осяє Його, допоки Він не пройде випробування смертю. Троє очевидців Преображення Бога стануть очевидцями Його страждань.
В Україні на Другий Спас прийнято святити у церкві яблука, а також інші фрукти, овочі та навіть злаки з нового врожаю. Цікаво, що колись саме до цього празника селяни не їли яблук. Особливо уникали ласувати цим фруктом родини, які похоронили дітей-немовлят. Існувало повір’я, що на тому світі ростуть срібні дерева із золотими яблучками. Їх дають лише тим малюкам, чиї батьки не їли яблук до Другого Спаса.
У давнину в день Преображення Господнього існував звичай наділяти плодами бідних та вбогих. Цього звичаю дотримувалися так суворо, що коли дізнавалися про когось, хто не зробив доброго діла, таку людину вважали не вартою уваги й припиняли з нею спілкуватися. Звичай ділитися із нужденними фруктами та городиною був колись мірою християнської моралі.
Підготувала А. ЗИМНЕНКО
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте