Оновлений торік пляж «Циганка» швидко завоював прихильність тернопільців і гостей міста. Не дивно, що люди йдуть сюди відпочивати. Ми з подругою теж не втримались.
Близько тринадцятої години я та Ліля приходимо на тернопільський пляж. Дорогою зустрічаємо кількох рибалок, які, здається, не помічають нічого довкола себе. На пляжі досить людно: хтось засмагає, хтось купається, інші відпочивають у затінку — спілкуються, читають. Ми ж примощуємося на траві неподалік причалу. За якийсь метр хлюпочеться тернопільське «озеро», немов намагається дістатися до нас, та не може.
Поруч кілька чайок ловлять здобич: спочатку вишукують її поглядом, потім різко летять вниз. Процес супроводжується короткими обривчастими скрикуваннями. Ліля виймає соняшникове насіння, яке ми завбачливо придбали, і підкидає жменю вгору. Птахи одразу злітаються, підхоплюють їжу. Крики посилюються.
Помічаю, що у зграї птахів не лише чайки. Ну звісно! Беззвучно до нас підібралися ще одні мешканці пляжу — голуби. Вони визбирують насіння, що впало на землю. Деякі не бояться підходити до людей зовсім близько. Насипаю трохи насіння в долоню і пропоную пернатим. Голуби поглядають скоса, але підходити не наважуються. Ну ж бо! Один все ж схопив насіння, але надовго не затримався: відразу відійшов.
Нашу увагу відволікає фонтан. Його ввімкнули о чотирнадцятій. Така розвага особливо до вподоби дітям, адже тут можна купатися досхочу.
— Кіра, Кіра! Лови! — чуємо неподалік.
Повертаємось у напрямку, звідки долинає крик, і помічаємо, що недалеко пливе собака. Вона підпливає до палиці, яку, судячи з усього, щойно кинув господар, і приносить її назад.
— Оце натренована! — вигукує Ліля.
— Так, це пітбуль, доволі агресивна порода, — чуємо за спиною. Власник собаки підійшов зовсім близько до нас, тож не дивно, що почув фразу моєї здивованої подруги. — Я витратив багато часу й зусиль, щоб виховати її доброю. Все-таки у квартирі живе з нами, поруч діти.
У цей момент якраз повертається Кіра.
— А взимку вона навіть катає дітей на санках, — додав господар і погладив мокру собаку, яка встигла охолодитись у ставі.
Ми ще довго говоримо з чоловіком і навіть не зауважуємо, що починає сутеніти. Нам уже час покидати цей куточок раю. Але невдовзі ми обов’язково прийдемо знову.
А о двадцять другій вимкнуть фонтан, ввімкнуть нічне освітлення, і тоді розпочнеться інше життя «Циганки»…
Василина ДРОТЯК,
студентка ІІ курсу спеціальності «Журналістика» Національного університету «Острозька академія».
Фото Тернопільського міського центру фізичного здоров’я населення