ПЕРШОГО ЛИСТОПАДА В ПЕВНИХ РЕГІОНАХ ГАЛИЧИНИ Й ЗАКАРПАТТЯ ПРИЙНЯТО ЗАПАЛЮВАТИ СВІЧКИ НА МОГИЛАХ РІДНИХ. ЦЯ ТРАДИЦІЯ ПОВ’ЯЗАНА ІЗ ВСЕСВІТНІМ ДНЕМ ПОМЕРЛИХ, ЯКИЙ ВШАНОВУЮТЬ РИМО-КАТОЛИКИ Й БАГАТО ХРИСТИЯН ІЗ РІЗНИХ КРАЇН СВІТУ.
НА ТЕРНОПІЛЛІ цей звичай побутує не в усіх районах. Але всі українці згадують першого листопада в заупокійній молитві митрополита Андрея Шептицького, бо він відійшов у засвіти саме цього дня. Оскільки першого листопада 1918 року була проголошена ЗУНР, прийнято молитися ще й за тих, котрі загинули, відстоюючи незалежність України.
День за душі померлих започаткував абат венедиктинського абатства у Франції св. Оділон (994—1048): «Він наказав після урочистостей Всіх Святих відправити святу літургію за померлих. У XIII ст. це свято прижилося у Західній Церкві, а в XIV ст. його запроваджено в латинській літургії. У 1915 р. Папа Римський Венедикт XV дозволив цього дня відправляти три літургії».
— Запалювання свічок на цвинтарі першого листопада — це римо-католицька традиція, — зазначає отець Василь Брона, настоятель храму Вознесіння Господнього УГКЦ у Великій Березовиці Тернопільського району. — Вона прижилася на територіях, що до 1939 року були під Польщею.
Православні, за словами отця Дмитра Лисака, настоятеля найдавнішого храму Тернополя — української автокефальної православної церкви Воздвиження Чесного Хреста, відправляють літургію за померлих у Дмитрівську поминальну суботу. Проте отець Дмитро наголошує: православна церква поважає традиції інших. Не так важливо, якого саме дня молитися за упокій душ померлих, але і помолитися, і прибрати на цвинтарі перед зимою треба.
В УКРАЇНІ ПОМИНАЮТЬ ПОМЕРЛИХ по-різному. І якщо ці звичаї не суперечать християнству, то церква приймає їх. А засуджує, наприклад, розпивання на цвинтарі алкоголю — така традиція побутує в деяких регіонах на сході й півдні України.
— Поминати рідних можна не тільки запалюванням свічок, молитвою, літургією, — пояснює отець Василь, — а й милостинею. У деяких країнах родичі покійного у пам’ять про нього дають пожертви на дитячі будинки чи храми. Можна жертвувати за душі покійних причастя чи якесь терпіння. А от приносити на цвинтар продукти — паску, крашанки — чи свячену лозу у Вербну неділю не варто, бо душі покійних цього не потребують.
РОЗМАЇТІ НАША КРАЇНА Й ТЕРНОПІЛЛЯ зокрема не тільки поминальними, а й поховальними традиціями. «Мені випало бути присутньою на похороні в Смизі Дубнівського району Рівненської області, — написала до редакції читачка Станіслава Яріш із Волі на Теребовлянщині. — Я зауважила, що на подвір’ї під Євангеліє ідуть лише родичі. Хористам пов’язують на праву руку хустки. У храмі всім роздають свічечки, вносять рамку, яку кладуть на труну, і в її заглибинки по периметру ставлять свічки. Коли отець Володимир почав відправу, тоді й спалахнув віночок зі свічок. У процесі відправи священик вичитував розрішальну молитву, яку поклав у труну, а на чоло покійної — смужку з образками, так званий «вінчик».
На кришку труни ще вдома в покійної поклали круглу хлібину, в яку у храмі теж поставили свічку. Лише на цвинтарі хліб забрали.
Коли священик запечатав гріб, я помолилася і зібралась іти, але мене зупинили. Бачу: стають вервичкою всі, а моя племінниця роздає кожному одноразові ложки. Потім усі підходили до полумиска, посвяченого отцем, і пригощалися традиційним коливом — за душу покійної. Коливо — це варена пшениця з родзинками, горіхами, медом. Інші внуки роздавали всім пакетики із солодощами».
ОБРЯД, ПРО ЯКИЙ РОЗПОВІДАЄ пані Станіслава, побутує і в Лановецькому, Шумському, Кременецькому та деяких селах Збаразького району. Хліб (пшениця) у поминальній традиції — це свідчення хліборобського культу нашого народу. Він супроводжує чи не всі обряди — від хрестин, весілля і аж до похорону. У згаданих районах коливо готують і приносять до церкви із парастасом (три калачі) на дев’ятий, сороковий день і на роковини. А солодощі рідні покійних роздають людям у дар за молитву про їхні душі.
— Наша церква поважає всі обряди, які люди передають у своїх регіонах із покоління в покоління, — каже Дмитро Лисак. — Ці обряди не мають нічого спільного з канонами церкви, але в них зберігається колорит українства.
— Молитва — канонічна річ, хоча її форми можуть різнитися, — додає Василь Брона. — В одному селі свічки роздають людям, в іншому — ставлять у підсвічники. За душу десь жертвують солодощі, десь — хліб. Церква приймає це. Не вітає вона різних забобонів і марновірств, пов’язаних із ритуалом поховання, як от перевертання стільчиків, на яких ставлять труну на подвір’ї, завішування дзеркал, обнесення труни довкола тетраподу тощо.
ТОЖ ВАРТО ВІДРІЗНЯТИ забобони від обрядів, що міцно вкорінилися в поховальні й поминальні ритуали та передаються з покоління в покоління. Але не слід забувати, що основний обов’язок кожного християнина перед пам’яттю покійних — молитва і вчасне наведення порядку на могилах. До речі, священики не рекомендують, а греко-католицькі навіть забороняють нести на цвинтар штучні квіти й вінки, адже вони шкодять довкіллю.
Фото з вільних джерел