ПЛЕНЕР «МУЗА І КУХНЯ», ЯКИЙ НЕЩОДАВНО ВІДБУВСЯ У ТЕРНОПОЛІ, ЗІБРАВ ОДИНАДЦЯТЬ ХУДОЖНИКІВ. ТРИВАВ ЗАХІД ТИЖДЕНЬ, А ЦИМИ ДНЯМИ ПІДСУМКОВУ ВИСТАВКУ ВІДКРИЛИ В ЗАЛІ «БУНКЕРМУЗУ». ОРГАНІЗУВАВ ЗАХІД «БУНКЕРМУЗ», ПАРТНЕР ПРОЕКТУ — ВІДДІЛ КУЛЬТУРИ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ.
Куратор «Муза і кухня» тернопільський художник Володимир Чорнобай каже:
— Мета пленеру, як би пафосно це не звучало — спілкування. Тим паче, що він зібрав не лише людей різного віку, а й різних мистецьких напрямків. Коли такі різні митці збираються в одному човні — не можна стрибати, бо втопишся, треба терпіти й плисти разом. Це породжує і розмови, і суперечки, і роздуми.
— Нам важливо популяризувати мистецькі традиції та підтримувати професійне образотворче мистецтво, інтегрувати митців із різних середовищ, створити умови для обміну досвідом. Водночас то добра промоція нашого міста і краю. До речі, для більшості митців пленер став нагодою відкрити Тернопіль, бо вони тут ще не бували. А для міста пам’ять про них залишиться у картинах, — продовжує арт-директорка «Бункермузу», координаторка проекту та його учасниця Марічка Юрчак.
Роботи «Музи та кухні» різноманітні. Приміром, поляк Пьотр Заторський зобразив набережну.
— Коли їхав сюди, думав, що Тернопіль маленьке повільне містечко, а виявилося — сучасне динамічне місто. Особливо мені сподобалися став і Театральний майдан, а ще люди. Я люблю бувати на пленерах. Найбільше мене цікавить зв’язок людей та місця, їхні впливи одне на одного.
Для Бориса Яворського наше місто знайоме, бо народився в Чорткові, мешкає у місті Лева, де працює в Національній академії мистецтв, але каже: проводив у Тернополі останніми роками не так багато часу, як хотілося. Тому пленер став доброю нагодою роздивитися не поспішаючи. Особливо до вподоби митцеві залишки довоєнної архітектури, тож на одній з робіт постав «італійський» дворик «Бункермузу», на інших — став.
Чимало картин були натхнені внутрішніми переживаннями. Бо, як наголосив Володимир Чорнобай, обмежень у виборі форматів, тем не ставили. Робота Марічки Юрчак — погляд всередину себе. На картині зображена оголена дівчина, чиє тіло підкреслено «замкнене» у просторі картини — на це вказує і поза, і композиція роботи.
— Ця робота про замкненість, котру я відчуваю: в моїй уяві живе багато різних образів, але рідко наважуюся їх реалізовувати на полотні — боюся реакції, порівняння. До останнього вагалася, чи варто брати цю картину, адже поруч — роботи іменитих художників. Та, коли вона вже була розміщена на стіні, чула й обговорення, а потім позитивні відгуки, а це стимулює до праці й творчих пошуків.
Власне, тут може виникнути запитання: чому назва пленеру «Муза і кухня»? І саме час розповісти про «домашнє завдання» пленеру — кожен з учасників мав зобразити улюблену страву. «Переписів» зібралося чимало та різноманітних, але головне не в тому, що пропонували — чи то яєчню, чи то борщ, чи то банош. Головне — як. Та наразі не про «переписи».
«Девізом пленеру міг би бути вислів на зразок «Їжа та пиття єднають душу й тіло», — каже Володимир Чорнобай. Він категорично проти тиражованої думки про те, що митець має бути голодним, каже її придумали чиновники, аби не годувати митців. Він переконаний, що художник має бути нагодованим, бо голодний замість сонця намалює яєчню — не можна творити, коли думаєш про те, де би дістати їжу.
Василь Андрушко з Коломиї пригадав, як один з викладачів казав, що побудова композиції подібна до готування страви — і там і там потрібні інгредієнти у правильних пропорціях. Але якщо у страву не вкладаєш душу, якщо не вкладаєш душу в роботу — сумнівно, що з того вийде щось добре. Тобто душа має бути присутня в усьому, що твориш. Ну, і звісно, талант.
Для Пьотра Заторського паралелі у приготуванні страви й написанні картини ще й у тому, що і в першому, і в другому задіяно багато органів чуття. Це комплексні речі — як художня робота має свою композицію, колористику, так і в страві поєднуються різні кольори, вона має свій запах, свою температуру. Ба навіть важить те, як її подають, як сервірують.
Фото авторки