— ЛЮБЛЮ ЗАЙМАТИСЯ ЧИМОСЬ ОРИГІНАЛЬНИМ, ТИМ, ЩО НЕ ВСІ ВМІЮТЬ, — КАЖЕ НАРОДНА МАЙСТРИНЯ ОЛЬГА КАРПЛЮК ІЗ ТЕРНОПОЛЯ.
Професійно рукоділлям моя співрозмовниця займається майже тридцять років. Коли запитую, з чого все почалося, усміхається:
— Коли була маленькою, мама давала мені бавитися своєю скринькою з прикрасами. Серед іншого там був гердан, який їй подарувала свекруха, моя бабуся. І ось я бавилася-бавилася тим герданом, а одного разу підвісочки з нього не дорахувалися. Мабуть, я її проковтнула (сміється. – А. З.) Тому жартую, що вона проросла в мені рукотворами. Якщо серйозно, то з дитинства відчувала потяг до творчості. Моя мама завжди заохочувала робити щось власноруч. Вона була викладачкою у педагогічному університеті й вела багато факультативів із рукоділля, тож постійно освоювала нові техніки, а я біля неї. Завжди щось шила, вишивала, плела, майструвала. Любила гортати книжки й журнали з рукоділля. А коли до рук потрапила книжка Елли Литвинець «Чарівні візерунки з бісеру» (я тоді саме закінчила одинадцятий клас), у мене з’явилося постійне хобі.
Мою співрозмовницю захоплює процес створення виробу. Каже, це дуже особливе відчуття, коли зі схеми й намистин постає готовий виріб.
— Ті, хто мене добре знав, дивувався, як я з моїм феєрверком емоцій та непосидючістю можу працювати з бісером. Але для цього потрібне специфічне терпіння. Для мене це відпочинок від суєти, турбот, буденних справ. Він наче врівноважує. Особливо до душі створювати прикраси. Мені подобається прикрашати жінок. Люблю дивитися, як жінка міняється, коли одягає оздобу.
Уже кілька років Ольга Карплюк працює над відтворенням етнічних українських прикрас.
— Якось мені потрапила до рук грунтовна праця Олени Федорчук «Українські прикраси з бісеру». Спочатку просто прогортала її, звертаючи увагу лише на техніку. А через деякий час у мене народився інтерес до автентичних оздоб з бісеру. Я почала дивитися на них, як на рукотвори, що несуть інформацію, чиї візерунки формувалися віками, де кожен колір має своє значення.
Кожна територія мала свої оздоби. Серед найколоритніших лемківські кризи – прикраса у вигляді коміру, ширина якого сягала 25 сантиметрів, на Бойківщині кризи були вужчими. На нашій території були розповсюджені різноманітні гердани. Дівчата прикрашали ними свої шиї, а чоловіки — капелюхи. До речі, на Тернопільщині був особливий вид герданів — кутовий.
— Автентичні прикраси приваблюють мене тим, що кожен з їхніх елементів має своє значення. Всі ці візерунки — не просто для краси, у них закодований зміст. І дуже цікаво, що багато із символів, котрі нам звично подають як ті, що потрапили до нас з іншої культури, — є давньоукраїнськими. Приміром, античний меандр — наш безконечник. Свастика — символ вогню, руху — наша сварга. До речі, коди-знаки на силянках збігаються з тими, котрі використовують для писанок, які знаходять на давній кераміці й інших ужиткових речах.
Поряд із плетінням традиційних народних прикрас Ольга Карплюк вишукує та освоює сучасні техніки.
— Потрібно багато часу й зусиль, аби від ремесла дійти до творчості: вивчити можливості матеріалів, зрозуміти, що саме тобі до душі. З бісеру можна робити найрізноманітніші прикраси — брошки, сережки, підвіски… А ще мені подобається поєднувати різні техніки й матеріали. Приміром, обплітати камінці мереживом бісеру, оздоблювати разки бісеру вишитими візерунками, плести об’ємні квіти. Моя окрема тема — бісерні мережива. Мрію створити колекцію мережив, але поки вони занадто скоро знаходять нових господинь (сміється. — А. З.) Якось оздобила плетенням із бісеру каску. Використала і традиційні символи-обереги, і маки як символ пам’яті. Для мене то був цікавий експеримент і виклик – адже досі не працювала з такими об’єктами.
Пані Ольга каже, що для неї дуже важливо, кому саме створює прикрасу, бо має відчувати до цієї людини симпатію — так рукотвори з’являються на одному диханні.
— Вірю в те, що речі, зроблені руками, містять в собі енергію творця. І, оскільки маю постійних клієнтів, очевидно, та енергія відчувається, — усміхається співрозмовниця.
Фото Павла ЦИЦОРІНА