«Колись у будинку на Замковій, де нині красується вицвілою вивіскою «Надра», був склеп. Продавали там дуже добру сметану, густу, а не як нині на базарі. Завідуюча пильно слідкувала, щоби товар був свіжий.
Привозили тую сметану в бідонах. Люди налітали, мов мухи на мед. Розбирали продукт скоро. Місцеві, які жили неподалік від магазину, як тільки зав виділи машину, то давали знати знайомим, і поки товар ви грузили в склад, під склепом помалу назбирувалася черга.
Якось продавщиці, хотячи змахлювати, розбавили сметану молоком. Перед тим кілька літрів продали, трохи розібрали поміж себе. А в те, що лишилося, бахнули молока. Покупці, які звикли до непідробної сметани, знизували плечима. Але брали.
Але десь за день чи два хтось доніс завідуючій, що то за продукт новий у неї появився. Реакція не змусила себе чекати.
Завідуюча примчала в магазин. Одразу пішла до бідонів і давай відкривати. Тоді почала наливати сметану в посудини. Вичислила підробку, наказала винести бідони на вулицю і вилити прямісінько на дорогу.
Люди ахнули. По Замковій котилася сметанна ріка. Хто з людей встиг, то набрав у який слоїчок чи банячок тої бовтанки собі додому. а все решта попливло з порохами і болотом униз по вулиці.
Завідуюча вернулася в магазин. Брак списала на продавщиць. Відтоді жодна не насмілювалася чинити щось подібне з товаром. Продавали все, як є…»
(підслухано в маршрутці)
Фото з вільних джерел