Якщо чітко визначити ціль у житті й ні на секунду не сходити з обраного шляху, то одного дня можна впевнено сказати собі: «Я щаслива людина, бо досягла того, чого прагнула».

Завдяки своїй наполегливості, знанням і докладеним зусиллям так може сказати й наша землячка, українська вчена Лілія Логойда. У свої тридцять три жінка є наймолодшим доктором фармацевтичних наук в Україні, професором, завідувачкою кафедри фармацевтичної хімії Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевсього, авторкою майже двохсот наукових публікацій, нагороджена медаллю Святого Пантелеймона «За наукові розробки в медицині»… Своїм шляхом у науці Лілія Логойда поділилася з читачами «Вільного життя плюс».

— Ліліє Святославівно, ви захистили докторську дисертацію у тридцять один рік і є наймолодшим доктором фармацевтичних наук в Україні. Як протоптували свій шлях у науці?

— Зі шкільних років мене цікавила хімія, і власне моєю мрією завжди було стати хіміком. Спершу я планувала вступати на хімічний факультет Київського національного або Львівського національного університетів. Але так склалося, що життя пов’язало мене з фармацією, про що я зовсім не жалію. Адже на фармацевтичному факультеті Тернопільського національного медичного університету значна частка дисциплін присвячена хімії. Тож уже будучи студенткою другого курсу медуніверситету, я знала, що моя наступна мета — стати фармхіміком. Із другого року навчання я почала займатися в науковому гуртку. Далі працювала над дипломною роботою, відтак — над магістерською. Бакалаврат і магістратуру закінчила з відзнакою, пройшла інтернатуру. А 2013 року захистила кандидатську дисертацію. Через шість років — докторську. І от минулого місяця мені присвоїли вчене звання професора.

— Вітаємо вас із присвоєнням цього звання. І принагідно скажіть, чому ви обрали саме наукову діяльність, а не практичну фармацію?

— Дякую за вітання. А чому наука? Підсвідомо я завжди до неї тягнулася, але чітко зрозуміла своє захоплення на другому курсі навчання, коли брала участь в науковому гуртку. Я усвідомила, що наука — це моє, і я не хочу присвячувати своє життя лише практичній фармації. Хоча водночас тепер дуже тісно співпрацюю з практичною фармацією, оскільки я є головою комісії з атестації провізорів та фармацевтів у Тернопільській області. Ми працюємо з Держлікслужбою, з аптеками, з фармацевтичними компаніями, надаємо їм консультативну допомогу з розробки певних аналітичних методик.

— Що вважаєте своїм найбільшим науковим здобутком?

— Найбільшим науковим здобутком, звісно, є моя докторська дисертація. Адже вклала в неї дуже багато праці. Принагідно хочу відзначити, що мені дуже поталанило з науковим консультантом моєї докторської — це поважна людина у фармацевтичній науці, великий вчений, завідувач кафедри органічної та біоорганічної хімії Запорізького державного медичного університету, професор Сергій Іванович Коваленко.

— Торік ви одержали відзнаку, яку в народі називають медичним «Оскаром», — медаль Святого Пантелеймона в номінації «За наукові розробки в медицині». Чи сподівалися отримати таке визнання?

— Я маю багато нагород, але ця — найбільша нагорода мого життя. Це був великий конкурс, відбір кандидатів тривав близько пів року і включав чимало етапів. Коли отримала цю нагороду, була дуже вражена й задоволена. У поважну раду цієї відзнаки входять справді великі люди: академіки, професори, визначні лікарі та провізори. Головою поважної ради є Василь Князевич, його заступником — ексочільниця Міністерства освіти й науки України Лілія Гриневич. Лауреатів цієї відзнаки часто збирають для обговорення тих чи інших актуальних проблем у науці й медицині. І коли на спільних засіданнях доводиться бачити і спілкуватися з такими поважними людьми, то це додає неабиякого оптимізму й мотивації до роботи. Бо маю на кого рівнятися.

— Наскільки важко бути науковцем в Україні, зокрема й у сфері фармацевтичної хімії?

— Українська наука нічим не поступається закордонній. Ми, українські вчені, стараємося вивести українську науку на міжнародний рівень своїми публікаціями, напрацюваннями. Єдине — в інших державах краще фінансується наука, аніж у нас. Але в той же час ми маємо багато міжнародних співпраць. Співпрацюємо з університетами Польщі, Єгипту, США, Греції, Німеччини, Італії. А також — з іноземними фармацевтичними компаніями, зокрема в Македонії та Об’єднаних Арабських Еміратах.

— Із 2015 року у світі відзначають Міжнародний день жінок у науці. Як це — бути жінкою-науковицею? І чи, на ваш погляд, мають сьогодні жінки повноцінний та рівний доступ до праці в науці?

— На своєму досвіді я ніколи не відчувала ніякої дискримінації. Основне для жінки-вченої — це підтримка родини та близьких людей. Оскільки в мене є донечка, то мені дуже важливо, щоб мені допомагали рідні.

— Домовляючись із вами про інтерв’ю, я зрозуміла, що у вас доволі щільний графік. Чи вистачає у вас часу на відпочинок?

— Я відпочиваю подорожуючи. У зв’язку із пандемією вже рік не виїжджала за кордон, і для мене це особиста трагедія. Я часто відвідую і беру участь у міжнародних конференціях. Зазвичай це відбувається двічі-тричі на рік. На таких заходах я набираюся нових знань, нових сил, нових емоцій. І це дає мені мотивацію рухатися вперед. Щороку з 2014-го я беру участь у конференції в Об’єднаних Арабських Еміратах (DUPHAT, Дубай). Це дуже велика конференція, куди з’їжджаються науковці з усього світу: Європи, США, Азії, Канади, Австралії, Середнього Сходу.

— Бачу, ваш відпочинок тісто пов’язаний із вашою роботою…

— Так, але я, справді, відпочиваю на конференціях. Бо коли маю змогу слухати визначних вчених з усього світу, — це для мене справжнє задоволення. Це найкращий відпочинок.

— Які сьогодні проблеми наявні у сфері фармації?

— Проблем багато. Щоб відповісти на це запитання ґрунтовно, то, мабуть, треба проводити окреме інтерв’ю. Оскільки я є головою комісії з атестації кадрів у Тернопільській області, то спілкуюся з багатьма людьми в цій сфері. І говорю з ними не тільки як голова комісії, екзаменатор, а й як звичайна людина. Тому постійно запитую, які проблеми виникають у провізорів та фармацевтів на робочому місці. І насправді їх дуже багато.

— Чого ви прагнете досягти в науковій діяльності і взагалі в житті?

— Я не амбітна людина. Те, чого я прагнула досягти, я досягла. Йдеться зокрема про мою докторську роботу. Надалі я лише прошу в Бога здоров’я для себе та своєї сім’ї. Бо вони є моєю опорою. І щоб з Божою допомогою я могла плідно працювати надалі. Адже вкладаю душу у свою роботу. Я їй віддана.

Спілкувалася Зоряна МУРАШКА.