Новорічні свята — це передусім дух любові, який повинен бути в серці й давати надію на краще. У цьому переконана письменниця, художниця, членкиня НСПУ, кандидатка філологічних наук Ганна Осадко. Щоб у святкові дні в оселі запанували тепло і віра у справжнє диво, вона власноруч виготовляє ялинкові прикраси, новорічних гномів, казкових героїв, вкладаючи в них часточку  душі. Про своє захоплення і секрети створення святкової атмосфери вдома — далі в інтерв’ю.

— Ви письменниця, ілюстраторка, художниця. Про що розповідають ваші ялинкові іграшки?

— Мої новорічні іграшки розповідають про любов і дитинство. Для мене зимові свята — це власне про любов і дитинство. Це та ялинка, яка уособлювала — і досі уособлює! — для мене дім. Це всі ті саморобні іграшки, які ми спочатку творили із сестрою з паперу, а потім з фетру та пап’є-маше. Це та ялинка, яку я чекала із завмиранням серця. Батьки казали, що її приносить Дід Мороз. А я та-а-ак хотіла його побачити, оте все сакраментальне дійство, що коли мені було чотири роки, у передніччя втекла з ліжка і сховалася в залі за великим кріслом. Певно, й заснула за ним, чекаючи на ялинку. А серед ночі прийшов з роботи тато, тягнучи сходами чотириметрову красуню! Вона пахнула морозом, хвоєю, дивом, святом і домом. Усім одночасно — рідним і сталим.

Ми тоді жили в «сталінці» в центрі міста, і стелі дозволяли поставити таке величезне диво у центрі кімнати. Вона ще й крутилася, та ялинка, і виблискувала іграшками й вогниками.  Я, звісно, трохи засмутилася, що ялинку приніс тато, а не Дід Мороз, але не дуже. Головне — що ялинка! І що тато! І коли батьки до пізньої ночі прикрашали ялинку, аби на ранок ми із сестрою мали диво, я тихцем пробралася у свою кімнату й усміхнена заснула. Бо завтра — Новий рік. Бо ялинка. Бо батьки. Бо все ще попереду. Власне, все це — дім, ялинка, рідні люди — і є втіленням Різдва й Нового року.

— Коли захопилися створенням новорічних прикрас? Як опанували цю майстерність?

— З наймолодшого віку, із садочка, мабуть. Та, власне, всі тоді робили паперові гірлянди чи ліхтарики. Звісно, вони були кострубаті та недолугі, але батьки завжди вішали їх на ялинку, хоч мали чимало куплених іграшок. Певно, і щоби підбадьорити мене, і щоби ялинка стала справжнім символом родини.  Коли підросла, щороку пробувала щось нове у виготовленні новорічних іграшок — і розписувала скляні кулі, і валяла прикраси, і робила з фетру, ниток, і кулі з краваток, і шила ангелів, а ще прикраси із солоного тіста, з паличок кориці та сушеного лимона, всього вже й не пригадаєш.

Ніякої майстерності насправді не опановувала — пробувала, завжди цікаво було — «А чи вмію я це? А це?!» Виявлялося, що вмію.

— Де берете матеріали?

— Насправді збираю матеріали для новорічних рукотворів увесь рік — шишки, горіхи, жолуді, сушу плястерки лимонів і апельсинів, підшуковую на «секонді» якісь цікаві краватки чи тематичні шматочки тканин, оригінальну фурнітуру. Дещо замовляю в інтернеті, дещо купую в магазині декору. І на початку зими розкладаю свої скарби та думаю, що би такого зробити цього року.

— Чи виготовляєте інші декоративні речі домашнього вжитку з деталями, які пов’язані з новорічно-різдвяною тематикою?

— Аякже! Підсвічники із зужитих корків від вина та кавових зерен, новорічні віночки — як із живих гілочок, так і з фетру, новорічних гномів, святкові композиції.

— Розкажіть про свою «творчу майстерню» — який вигляд має процес роботи?

— Працюю я зазвичай… на кухні. Недарма кажуть, що для жінки кухня — то місце сили. Мені там найкраще твориться. Поки діти були малі, то теж зі мною робили іграшки, тепер зазвичай сама. Хоча цьогоріч донька-студентка на дистанційному навчанні, то теж робила новорічну іграшку — мухомор — у давній техніці ватяних іграшок.

Ще до минулого року незмінною напарницею у рукоділлі була моя мама. Але цьогоріч її не стало… Досі не можу оговтатися. Прикрасила цьогорічну ялинку іграшками, які робила вона…

— Що є головним символом Різдва для вас і як створити відповідну атмосферу вдома?

— Різдво насправді не про 12 страв. Різдво — про дух любові. Воно повинно бути в серці й давати надію на краще. Тому й створювати атмосферу Різдва потрібно не за тенденціями моди чи меню, а за велінням любові до ближнього і до світу. Не треба гніватися і поспішати. Можна знехтувати непотрібними ритуальними дрібницями. Треба цінувати людей, що поряд, і намагатися огорнути їх теплом та затишком. І цінувати кожну мить разом.

— Ваші улюблені книжки про Новий рік і Різдво…

— Дуже люблю різдвяні книжки! Окрім «Різдвяної пісні у прозі» Діккенса, яку всі, мабуть, читали, можу порадити «Найкращу (найгіршу) в світі Різдвяну виставу» Барбари Робінсон. Я її колись ілюструвала. Вона — про СПРАВЖНЄ Різдво. І ще — вона дуже весела й щира.

О, мало не забула! Торік я теж написала новорічну оповідку, яка вийшла друком у видавництві «Читаріум» у збірці «Сім святкових бажань». Там вміщено сім оповідань про традиції новорічних святкувань у різних країнах світу, і їх автори — сучасні українські письменники. Я написала казку  про Новий рік у Китаї — «Ян і Червоний Дракон».

Запитувала Тамта ҐУҐУШВІЛІ.

Фото надала Ганна ОСАДКО.